3

Вдосталь поворкотіти на тему: «О часи, о звичаї», вампірові не дало настирливе деренчання його мобільного. Номер, що висвітився на екрані телефонного апарату був йому незнайомий, і це відразу викликало у нього передчуття невідворотної халепи, або якогось чергового неприємного клопоту. Невдоволено крекнувши упир, відклавши в сторону недопитий бокал коктейлю, прийняв такий недоречний зараз дзвінок.

Інтуїція Вольдемара не підвила. Ледь встиг сказати «Слухаю», як почалося:

– Пане, Вольдемар? – почув вампір у слухавці пискливий жіночий голос. – Що ви собі дозволяєте?

– Хто ви, і про що йдеться? – ввічливо перебив незнайомку упир, вже прекрасно здогадуючись що почує незабаром.

– Я Марієтта, особиста помічниця примадонни Діана, – пищало дальше в мобільному. – Мушу повідомити вас про негідну, навіть недостойну, поведінку вашої учениці.

– Що ж вона такого натворила? – поцікавився Вольдемар відчуваючи, як вогнище роздратування починає розгорятися в його свідомості. От що ж там могла наробити ця відчайдушна підопічна, щоб проста помічниця якоїсь недолугої відьми, зараз дозволяла собі розмовляти з ним в такому неприпустимо-надмірному тоні?

– Це не телефонна розмова. Примадонна Діана хоче зустрітися і поговорити про все з вами особисто. Адресу нашу, сподіваюся знаєте?

Вампір заскреготів зубами спересердя, однак віднайшов у собі сили спокійно і лаконічно відповісти:

– Знаю, чекайте, скоро буду.

Причин для невдоволення упир мав більш чим достатньо, і не один лиш норовливий вибрик неслухняної учениці став їхнім джерелом. Вольдемар був особисто знайомий з так званою примадонною Діаною, і ставився до неї м’яко кажучи вельми неприязно та доволі зневажливо. Зовсім не тому, що вона являлася очільницею всього жіночого відьмацтва у їхньому місті. До цього різномастого племені гадалок, знахарок і ворожок вампір відносився з чималою долею поблажливості. Відьми, що з них візьмеш.

Однак Діана була не простою відьмою, вона чомусь вважала себе неперевершеним мистецтвознавцем. Для цього пихата жінка навіть створила власний культурологічний центр. Звісно, нічого спільного ця легковажна сміховинна організація відьми з нічним клубом вампіра не мала і близько. Якщо Вольдемар розшукував і підтримував таланти-самородки без всякої фінансової зиску для себе, то примадонну цікавили лиш одні матеріальні прибутки. Заради них вона не гребувала навіть використовувати оманливу магію і чари ошуканства.

З цього приводу у них кілька разів виникали гострі суперечки, що траплялося переростали в банальні сварки. На щастя мешкала відьма на протилежному кінці мегаполіса і останні десятиліття вони практично не зустрічалися. Сьогодні ж обставини змушували упиря не те що побачитися з манірною шахрайкою, але й фактично іти до неї на поклін, та й ще телепатися для цього через все місто. Від думки про таке приниження все єство вампіра починало буквально закипати від злості й гніву.

Приречено зітхнувши арт-директор поцікавився у свого підлеглого:

– У нас зараз є вільний транспортний засіб?

Бармен навіть і не намагався приховати своє здивування. Він ж бо чудово знав, що його шеф недолюблює механічні самоходи, і зазвичай віддає перевагу пішим подорожам. Та на всяк випадок, у гаражі їхнього нічного закладу завше стояв напоготові непримітний брудно-сіруватий мінівен, спеціально пристосований до особливих потреб вампіра. Зважаючи на те, що клієнтів цієї ночі у клубі було обмаль, за водія міг бути навіть він сам.

– Звісно є, – посміхнувся непосидючий Тоні і відразу ж запропонував свої послуги. – Куди бажаєте їхати?

– До примадонни? – коротко буркнув упир.

Дорога до осоружної відьми зайняла чимало часу. Місто не припиняло свого метушливого життя й серед глибокої ночі, і навіть в таку пізню годину пробратися його вулицями було інколи, ой як нелегко. Та тривалий шлях дозволив Вольдемару заспокоїтися нерви та вгамувати розбурхані емоції. Проїжджаючи по величавому мості, що простягнувся над широкою річкою він пригадав як вперше побував тут понад тисячу років тому. Тоді вампір і гадки не мав, що це маленьке людське поселення перетвориться на такий великий гамірний мегаполіс.

Пентхаус, в якому замешкала примадонна Діана, розташовувався на маківці височенного хмарочоса. Пихата «мистецтвознавеця» вибрала собі це місце для житла зовсім не випадково, спокусившись його розкішшю і престижністю. Сам будинок знаходився на перехресті кількох потужних енергетичних потоків відьмацької магії. Тут можна було творити вельми могутні чари та плести складної структури заклинання.

Піднімаючись ліфтом до апартаментів ворожки, вампір відчував як з кожним подоланим поверхом, ця чужорідна чаклунська сила зі все більшою настирливістю намагається стати на перешкоді його просуванню дальше. Однак численні захисні обереги знаходилися в нейтральному стані. Вольдемара тут все таки чекали, хоча одночасно й прозоро натякали, щоб не забував, хто в домі хазяйка. Начебто він і сам цього не знав, і з власної волі навідався б у таке недостойне древнього вампіра кубло.

На вході в пентхаус відьми упиря зустріла Марієтта. Те що ця худорлява, цибата жінка і є особистою помічницею великої примадонни вампір безпомилково здогадався з її пискливого голосу, який вже довелося нещодавно почути в слухавці телефону. Недбалим порухом руки зупинивши всілякі спроби її великосвітської манірності (прийняти його плащ, капелюх і ціпок), він, кивком голови в сторону вхідних дверей, дав зрозуміти, що бажає говорити виключно зі самою Діаною.