1

Бажання Ірени побувати на купальському шабашу відьом спричинило вельми негативну реакцію зі сторони Вольдемара. Дивакувата примха підопічної викликала нерозуміння, невдоволення і навіть роздратування у старого вампіра. З цього приводу у них сьогодні навіть відбулася дуже серйозна розмова на підвищених тонах.

– Навіщо тобі там появлятися? – намагався напоумити неслухняну ученицю сердитий наставник. – Ти ж уже не якась там відьма, а новонавернена вампірка.

– От тому й хочу, востаннє туди сходити, – затято вела своє Ірена.

– Але ж так неправильно, – мовив вампір і використав свій останній козир. – Зрештою тебе ж туди тепер ніхто й не пустить.

– Авжеж, – поблажливо всміхнулася до розгніваного наставника його нерозважлива підопічна. – У мене там залишилося чимало хорошиш подруг, якщо треба проведуть – потайки.

Вольдемар з гіркотою зрозумів, що цю суперечку він програв безповоротно і переконати свою норовливу ученицю, в нерозсудливості її чудакуватої забаганки, йому на жаль вже не вдасться. Спересердя скреготнувши зубами він мусів визнати, що впертість залишилася чи не єдиним недоліком, якого не вдалося позбутися його новій підопічній. Незважаючи на всі його зусилля і старання молода вампірка вряди-годі полюбляла викидати ось такі неприпустимі коники.

Зрештою, якщо розібратися по суті, то часу на виховання Ірени у Вольдемара було не так вже й багато. Минуло всього лише півроку як він навернув руду бестію у вампіри. То була не якась його власна, необдумана, причуда, а взаємовигідна для обох оборудка. Обоє чесно виконали дане одне одному слово. Невиліковно хвора відьма позбулася своєї смертельної недуги й стала практично безсмертною, а вампір отримав життєво важливу для нього інформацію і допомогу від вмілої бухгалтерки-аудитора.

Правда обом за все це незабаром довелося добряче заплатити. Ірена з, майже звичайної, жінки перетворилася на люту кровопивцю, а Вольдемар був змушений навчати її всіх премудростей опанування своєї нової сутності. Так велів Кодекс Безсмертних, у якому йшлося, що всякий вампір відповідальний за того кого він навернув. І це було правильно, бо майже кожний молодий упир не здатен був відразу приборкати своє нове єство. Треба було мати поряд вмілого наставника, щоб навчитися вгамовувати й контролювати свою ненаситну жагу до вбивств і свіжої крові. До цього мудрого правила спільнота вампірів ішла не одне століття. Тільки поява безжальних інквізиторів і могутніх екзорцистів, від яких стало непереливки всім нелюдським створінням, змусила кровожерів почати ставитися більш відповідальніше й розсудливіше як до самого ритуалу навернення у вампіри, так і до своїх новоспечених послідовників-адептів.

З Іреною, у Вольдемара, якихось особливих, суттєвих труднощів при її пристосуванні до теперішньої хижацької сутності практично не виникало. Вона ж бо свідомо, з власної волі, погодилася на трансформацію, тай пам'ять про колишні магічні здібності і вміння у недавньої відьми нікуди не пропала. Тож навчання і адаптація проходили без серйозних ускладнень і зайвих, недоречних запитань.

Єдине що непокоїло, а інколи навіть і трохи сердило, старого наставника, була дещо надмірна норовливість у поведінці його підопічної. Учениця вампіра мала негарну звичку час-від-часу затято сперечатися зі своїм учителем. Чи то у неї все ще проявлялися залишки попередньої людської впертості, особливо притаманної всім жінкам, чи просто це були побічні негативні наслідки від нещодавнього перевтілення Вольдемар достеменно сказати не міг. У важливих питаннях суворий вампір був непохитним мов скеля, а от у всіляких дріб’язкових справах міг розсудливо й поступитися.

Тепер був саме такий випадок. Кінець-кінцем не можна ж її постійно тримати під своїм наглядом, – подумалося роздратованому упиреві. – Час вже помаленьку ставати незалежною ні від кого, і самій відповідати за свої вчинки. Нехай здійснить свою чудернацьку забаганку і сходить на той клятий відьмацький шабаш. Великого лиха від того нікому не буде, а якщо колишні подруги і на мнуть їй трохи боки, то це тільки піде на користь нерозважливій молодій вампірці. Наступного разу буде задумуватися над своїми нерозумними бажаннями і можливо стане більш слухнянішою.

Невдоволено насупивши брови Вольдемар сердито буркнув:

– Можеш іти. Тільки щоб потім не нарікала, що я відмовляв тебе від цієї безумної ідеї.

– Дякую, пане вчителю, – радісно прощебетала рудоволоса бестія. – Побіжу збиратися, бо до опівночі залишилося зовсім небагато часу.

– Ти хоч гарно одягнися, – нехотячи вирвалося у вампіра.

Ірена зиркнула на свого наставника як на повного недоумка і іронічно роз’яснила:

– Та який там гарний одяг. Я ж іду на відьомський шабаш. Ми там всі будемо голяка.

Відьми, – єхидно промовив гонористий упир, коли за його вітряною підопічною закрилися вхідні двері. – Чого іншого від цих легковажних створінь ще можна сподіватися.