Кінець

Темний осінній вечір. Якби не ліхтарі на вулицях, то взагалі нічого видно не було б. Не зважаючи на те, що вже листопад, погода все ще була досить теплою.
На дорозі лежить юнак. На його обличчя падають великі краплі дощу, але схоже йому це зовсім не заважає. Люди біжать повз нього, не помічаючи. Вони взагалі нічого не помічають навкруги.
"Байдужість..." Хлопець прикрив очі, щоб насолодитися краплями дощу, які падають на нього. Одяг вже повністю змок і неприємно лип до тіла. 
Раптом в очах потемніло, ніби над ним щось з'явилося, затуляючи світло від ліхтарів і краплі дощу. По звуку він зрозумів, що це парасоля. Йому навіть не треба було розплющувати очі, щоб зрозуміти, хто це.
– Олесь...
– Дем'яне, – усміхнувся хлопець. – Чому ти тут лежиш? Вже весь мокрий. Ще простудишся...
– Вечірній осінній дощ, це найкраще, що буває в житті. – відповів Дем'ян, все таки розплющивши очі.
– Ти так колись говорив про весняний дощ.
"Він навіть це пам'ятає?"
– Гаразд, дощ у будь-яку пору року це найкраще, що може бути в житті.
На це Олесь видав смішок:
– Ходімо, нас вже всі зачекалися. 
– Ага.
Минуло три роки відтоді, як я став забутим. Я не знаю, що ще мені підготує життя, але тепер я думаю, що готовий до цього. Надіюсь на це... Як мінімум тепер я не один, як був у цей день три роки тому.
Життя... той ще жартівник. Хоча і гумор у нього доволі таки специфічний.
Яким же шоком буде для всіх, коли через рік дві сестри: Юлія і Валентина стануть забутими.
Неймовірно вже те, що дві сестри стали забутими, оскільки серед забутих близьких родичів дуже рідко можна зустріти. Але ще більшим шоком стало те, що вони стали забутими в один момент.
Можливо, тому доля їх так зводила з цими сестрами? Схоже їхні шляхи вже давно переплелися.
Юлія нарешті зможе дізнатися правду про свого нареченого. 
Як же іронічно...
Їх розділяло всього три роки, зараз – ціле життя.