Глава 30

Канікули закінчилися, тому підлітки повернулися в школу. Але не сьогодні. Складно було трохи, оскільки Генріх досить добре може розпізнавати брехню, особливо, коли щось його дуже цікавить, але сьогодні він, на щастя, багато не розпититував. Звісно, оскільки нудно йому не буде. З ним в домі сьогодні Олена Григорівна, та й в Ростислава все ще бувають істерики, хоча не так часто, як раніше. Можливо, він став звикати, а, можливо, це затишшя перед бурею. В будь-якому випадку залишати його наодинці все ще трохи ризиковано. Хто зна, що він натворить в пориві емоцій.
Ну, але день народження Генріха ніхто не відміняв. І навіть якщо відсвяткувати не вийде, вони хотіли б хоча зробити йому приємно своїм подарунком. Тим більше це перше день народження Генріха, яке вони проведуть з Максимом, Дем'яном і Сергієм Віталійовичем, і, якщо Ростислав погодиться, то і з ним.
З новими людьми цікавіше.
Хоча Віка трохи не звикла до такого. Вперше, коли вона стала забутою, дівчина була з Оленою Григорівною, і лише зрідка бачила інших дорослих, які час від часу приходили в цей будинок.
І так протягом двох років. Потім з'явився Олесь, а ще через трохи Генріх і Максим. Віка повільно звикала до нових людей. А тут відразу так багато. Хоча вона не жаліється. Так, справді, цікавіше і веселіше.
– Ну що, ходімо? – запитала дівчина, стоячи перед дверима торгового центру.
– Ха... ага. – позіхнувши, відповів Дем'ян.
Хоча в школу вони не пішли, але, щоб не викликати підозри, прийшлося встати рано.
– І що візьмемо? – запитав Максим.
– Думаю, можемо почати з книги. – запропонував Олесь.
– Гарна ідея. – погодилася Віка. – Ходімо тоді в книгарню.
– Для початку треба обрати жанр. 
– Щось про буденне життя не підійде. Його це не зацікавить. – задумливо промовила дівчина.
– Детектив? – запитав Дем'ян.
– Гарний був би варіант, але буде складно підібрати йому той детектив, який йому справді сподобається. Генріх багато детективів читав, але не всі йому зайшли.
– Хм... Фантастика, фентезі, романтика, утопія, антиутопія, містика, хоррор, еротика, комедія? – перерахував жанри хлопець, які спали йому на думку.
– Може тоді фентезі? – запитав Максим. – Думаю це буде цікаво. Тим більше там стільки можна придумати з магією, різними расами, артефактами.
– Або як варіант містика. – запропонував Олесь. – Теж непогано.
Дем'ян замислився над пропозиціями хлопців, поки Віка переглядала чергову книгу з полиці.
– Тоді... Стівен Кінг? – запитав Дем'ян.
– О... – вигукнула дівчина. – Хороша думка. 
За півгодини пошуку книги, вони все ж таки оприділилися з вибором.
– Нарешті. – полегшено промовив Максим, поки Віка клала книгу собі в рюкзак.
– Куди тепер?
Вони стояли посеред людей в центрі торгово центру. Раптом Олесь, який кілька секунд стояв, замислившись, різко підняв голову і, нікому нічого не сказавши, попрямував в якийсь магазин.
– Олесь?
Але він не відповів, тому підліткам прийшлося просто слідувати за другом.
– Магазин косметики? – здивовано запитав Максим.
Як тільки вони хотіли зайти всередину за Олесем, той вже вийшов з магазину.
– Ось. – він тримав в руках підводку для очей.
– Підводка? Думаєш Генріх буде робити собі стрілки? – запитала Віка.
– Нам треба зробити такий подарунок, який його якось зайняв би. Сумніваюся, що Генріх колись пробував робити собі макіяж, тому думаю йому це буде цікаво. – пояснив Олесь. – Та й в нього таке обличчя, що думаю стрілки йому підійдуть. – він видав смішок. 
– Ага, думаю тобі теж стрілки підійшли б. – промовив Дем'ян, повернувши голову.
– А, що? – перепитав Олесь.
– Нічого. – різко відповів хлопець.
– Пф... Чому б і ні? Давайте. – погодилася дівчина. Вона взяла підводку. – Ого, ти ще й таку якісну взяв. Розбираєшся в косметиці?
– Трішки. 
– Ходімо далі. – промовив Максим.
– Що ще взяти... Хм...
– Треба щось таке, щоб його зайняло.
– А давайте зайдемо сюди. – запропонував Дем'ян, показуючи на маленький магазинчик з канцтворами та іншими дрібничками.
– Гаразд.
– Як вам це? – запитав Максим. 
– Розмальовка? Генріх не дуже любить малювати. – відповіла Віка. – Я якось з ним малювала і намагалася навчити.
– Пластилін? – промовив Дем'ян, не знаючи, що запропонувати.
– Точно ні. – категорично відмовив Олесь.
– О, – вигукнув Максим. – Як щодо цього. В руках він тримав тоненьку книгу, де розписано, як робити різні орігамі.
– А це може бути. – задумливо сказала Віка разом з Олесем, розглядаючи книгу.
– Тоді вирішено.
– Ура. – зітхнув Дем'ян. Все таки вибір подарунку його втомлював.
– Котра година? – запитав Олесь.
– Майже дванадцята. – відповіла дівчина. – Треба поспішити. Виберемо солодощі, візьмемо коробку і підем.
– Ви йдіть, а я вас дожену. – раптово промовив Максим, повертаючись в іншу сторону.
– Гаразд.
Через двадцять хвилин Максим повернувся.
– О, Максиме, ти вже тут. – весело промовила дівчина. – Ми якраз закінчили вибирати солодощі і взяли коробку. А ти щось взяв?
– Так. – він дістав кулон у вигляді дракона.
– Вау. – зачаровано видихнув Дем'ян. – Красивий. Це ти собі?
– Ні. – дещо сумно відповів хлопець. – Якщо вийде, то я хотів би передати це одній людині. 

* * *

Генріх сидів на кухні, читаючи якісь новини в телефоні.
Олена Григорівна погано спала останні кілька днів, тому зараз мирно спала на дивані.
"А?"
Повз кухні пройшов Ростислав.
"Напевно, у ванну пішов. Що ж, краще не буду його чіпати."
Але на здивування Генріха, через кілька хвилин Ростислав зайшов на кухню, налив собі води і сів навпроти хлопця. Вигляд у чоловіка, м'яко сказати, був не дуже: червоні опухші очі, втомлене обличчя, темні мішки.
Чергова істерика.
"Не дивно... Але чому він залишився на кухні? Я думав, Ростислав не хоче з кимось спілкуватися. Хоча... він вже якось говорив з Дем'яном і навіть вийшов тоді з кімнати і побув з нами." 
Генріх поглянув у вікно.
"Можливо, він знову хоче поговорити, щоб йому стало легше? Але... Ем... якщо це правда, то він вибрав не найкращого співрозмовника. Я не вмію підтримувати і заспокоювати. Я просто не розумію, які емоції зараз в ньому бушують. Що зазвичай говорять в таких ситуаціях? Мені дуже шкода... Ем... сумніваюсь, що йому це допоможе. Можеш виговоритися мені? Ах... складно."
– Не хочеш їсти? – запитав Генріх. 
"Ідіот. Не міг придумати нічого кращого?"
– Так, будь ласка. – тихо відповів Ростислав.
– Є борщ, гречка з м'ясом, або можу пожарити яйце. – сказав Генріх, дивлячись в холодильник.
– Гречку. 
– Гаразд. 
Нагрівши гречку, хлопець поставив тарілку перед Ростиславом, але той не спішив їсти, ковиряючись ложкою в тарілці.
Через кілька хвилин він все ж вирішив поїсти. 
– Добавки?
– Ні, дякую. – відповів Ростислав, помивши тарілку.
Більше він не сказав нічого, вийшов з кухні і пішов до своєї кімнати.
– Ха... – зітхнув Генріх, закинувши руки за голову. – Ось і поговорили... З Дем'яном було легше знайти спільну мову.