Глава 23

Історія Максима

Говорять, що діти з дитинства більше тягнуться до матері, але у Максима все було навпаки. Мати часто пропадала на роботі, а з маленьким Максимом постійно сидів батько. Тому згадуючи дитинство, в голові спливають спогади лише про батька. І все було досить не погано, поки... не почалися сварки.
– Ти постійно на роботі! Максиму потрібна матір! – вже не витримував батько.
– А що я зроблю, раз в сім'ї нормально заробляю лише я! Знайди нормальну роботу, а вже потім кричи.
Так продовжувалося два роки. Але батьки не витримали і все ж таки розлучилися. На той момент Максиму було майже 11. Звісно, опікунство надали матері, у батька не було гарної роботи, щоб самостійно утримувати дитину. Та і родичів, в яких можна було попросити допомоги, теж не було. Менше, ніж через рік мати знайшла нового чоловіка, з яким одружилася і який став відчимом для Максима. Але мало що змінилося. І він, і мати мало як звертали на нього увагу. Максим навіть був вдячним за це. Це було краще, ніж якби вони сварили чи карали його за якісь провини. Максим продовжував проводити час з рідним батьком кожних вихідних. Тому кожного понеділка чекав вихідних, щоб нарешті побачитися з татом.
– Коли ти мене забереш? – сумно запитав Максим.
– Пробач, синочку, я роблю все можливо. Зараз шукаю нову роботу, де зможу достатньо заробляти, щоб забрати тебе. – з виною в голосі промовив батько. 
– Гаразд, я чекатиму.
Так і проходив час. Нова школа не була чимось неочікуваним, але хоча хлопець розумів, що він змінить школу, така перспектива йому не подобалась. Прийдеться знайомитися з новими людьми, намагатися сподобатися їм, щоб подружитися або щоб вони хоча б не трогали тебе. Бо, звісно, з його удачею він попаде в клас, де буде якась хуліганська групка, яка тримає в страху весь клас. Він закотив очі.
І знаєте що?
Максим не помилився. Він попав в такий клас, як і передбачав. Хуліганська група з чотирьох хлопців, яка тримає в страху клас, а особливо одну дівчину, яка була новенькою минулого року і яка так і не змогла сподобатися цій групі, тому вони почали знущатися над нею. І, звісно, за стереотрипним жанром, весь клас боїться противостояти цим хуліганам, тому коли над дівчиною знущаються, всі просто ігнорують це.
– Всім привіт. Мене звати Максим. – без жодної інтонації промовив хлопець, стоячи перед усім класом. – Я ваш новий однокласник. Надіюсь подружимося.
Максима просто дратувала його участь у цьому стереотипному "фільмі". І його, (куди ж іще), посадили саме з цією дівчиною, над якою знущаються. 
– Сядеш до Оксани. 
Дівчина з останньої парти ніяково підняла руку, показуючи, що Оксана це вона. Максим спокійно сів за свою парту, поки весь клас провів його поглядом. Урок промайнув досить швидко. І, як неочікувано (ні), до нього підійшли ці четверо хуліганів. Спереду стояв їхній глава.
– Я Кирило, це Василь, Стас і Женя. – по черзі представив їх їхній глава. У кожного на обличчі світилися знущальні посмішки. – Добре запам'ятай наші імена. Ми типу тут головні. 
– Ага. – байдуже промовив Максим і відвернув голову в сторону, підперши її рукою.
Хлопці, наче не помічали байдужості співрозмовника, продовжили говорити:
– Шкода, звісно, що тебе посадили з цією – вони зі зневагою поглянули на його сусідку, яка відразу зігнулася, намагаючись видаватися ще меншою, ніж є,  – потворою. Але нічого. Ти пацан, начебто нормальний, тому можеш ходити з нами. Ми, до речі, йдемо в їдальню, можеш піти з нами.
– Хах. Я дуже вибачаюся, але наступний урок почнеться через, – Максим поглянув на годинник, – 6 хвилин, а мені ще треба підготуватися до уроку, тому не зможу. 
Насправді, хлопець навіть не збирався готуватися, йому просто потрібне було виправдання, щоб не йти.
– Так ти що, ботан?
На ці слова, всі його дружки засміялися.
– Взагалі-то, ботаніка – це наука, яка вивчає рослини, а я впинципі біологію не дуже люблю, тому я не можу бути ботаном. 
– Зря ми тебе запросили. Ходімо, хлопці. З нього немає ніякого толку.
– Удачі, Нікіта. – спеціально неправильно назвавши його ім'я, невинно промовив Максим. На що "Нікіта" різко повернувся і зло на нього поглянув. – Ой, я неправильно назвав твоє ім'я? Тоді може Микита? Ой, знову неправильно. – він за звичкою, яка в нього з'явилася зовсім недавно, клацнув пальцями. – Нагадай, будь ласка, як тебе звати.
– Я Кирило!!! – викрикнув хлопець і вийшов з класу.
Як тільки ті хлопці пішли, в класі настала гробова тишина, а весь клас, який за цим спостерігав через кілька секунд відвернулися, ніби нічого і не було.
– Зря ти так. – вперше за весь час сказала хоч щось його сусідка. – Вони і над тобою почнуть знущатися.
– Е-ні, я не стану жертвою і тим більше підлабузником цих ідіотів. Не маю бажання брати в цьому участь.
– Хах, ну вони зазвичай не питають, хочеш ти чи не хочеш. – саркастично, але все ще тихо відповіла Оксана.
– Ну, хай спробують змусити мене, тоді вже поговоримо про це. 
– Гаразд. 
На цьому їхня розмова була завершена. До кінця уроків вони не промовили ні слова. Максим впринципі ні з ким з класу до кінця дня не розмовляв. Лише відчував грізні погляди тих хлопців.