Глава 19

Генріх зайшов до квартири сестри. Двох кімнатна квартира, яка дісталася чоловіку сестри від його батьків, які тепер живуть на дачі.
Іграшки розкидані по підлозі. Батько грається з племінниками у дитячій кімнаті.
"Таня на роботі до шостої."
Її чоловік, Богдан, зараз у відрядженні. І хоча він намагався пояснити керівнику, що лише кілька місяців назад в нього народилися діти, за яким треба доглядати, і він має бути дома, його не послухали. Звільнитися він не міг, оскільки мав заробляти гроші для піклування за трьома дітьми, а знайти нову роботу зараз було дуже складно. Тані прийшлось раніше вийти з декрету, оскільки навіть цих грошей все ще не хватало, тому з дітьми часто залишалися або батько сестри, або батьки чоловіка. 
Генріх часто намагався підкласти їм гроші в кармани речей під виглядом, ніби вони самі колись їх туди поклали і забули. 100 гривень, 200. Багато не міг, оскільки це виглядало б підозріло. І хоча мала, але це яка не яка, але допомога. 
"Шкода, що я більше нічим не можу допомогти."
– Так, пора їсти. – сказав батько і поклав дітей в дитяче ліжко, поки сам пішов на кухню.
– Привіт. Як ви тут? – запитав він у племінників і підійшов до них, коли батько пішов. – Граєтесь з дідусем? 
Діти відразу потягнули свої маленький ручки до нього. Шість маленьких ручок. Христина, Діма і Андрій.
– Я теж радий вас бачити.
Через кілька хвилин батько прийшов з трьома бутилочками молока, тому Генріх відійшов до стіни. Але діти постійно повертали погляд до дядька і усміхались йому.
– На що ви дивитеся? Там щось є? – запитав батько в онуків, але, звісно, йому ніхто не відповів.
Ввечері прийшла сестра.
– Привіт. – втомлено після робочого дня сказала Таня. 
– Як ти? – запитав батько.
– Та так, трохи втомилася. А ви? 
– У нас все добре. Діти за сьогодні втомилися і вже сонні, тому я вкладаю їх вже спати. 
– Ти, напевно, втомився, тому давай я їх вкладу. 
– Все гаразд. Краще йди повечеряй, а я скоро прийду.
– Дякую, тату.
Поки батько з сестрою розмовляли, Генріх намагався заколисати племінників. І йому це вдалося, через кілька хвилин діти вже спали.
– Представляєш, заходжу я в кімнату, а діти вже сплять. – говорив батько, зайшовши до кухні. 
– То добре. Сідай, повечеряємо разом. 
Генріх сів за стіл і просто слухав та спостерігав за своєю сім'єю.
– Як Богдан? Говорив, коли повернеться? – запитав чоловік.
– Все добре. Працює. Сказав, що через п'ять днів повернеться. 
Дівчина так і заснула за столом, не доївши. Батько взяв доньку на руки і відніс у кімнату, а сам ліг на ліжку біля дітей. Насправді, дівчина планувала спати у кімнаті з дітьми і постелила батьку у власній кімнаті, але чоловік вирішив, що краще донька поспить, і якщо хтось з дітей проснеться серед ночі, то він сам їх заспокоїть.
Але обоє дорослих були сильно втомлені, тому просто не чули як плакали діти. Тому заспокоювати племінників прийшлось Генріху. Він спав на не розкладеному кріслі, тому було дуже не зручно, але хлопець не міг жалітися. Діти просиналися всього чотири рази за ніч і кожного разу Генріх досить швидко їх заспокоював і вкладав назад до ліжка. 
"Ха... Я вже не засну... Зараз тільки п'ята ранку. Нудно трохи. Чим би зайнятися? Читати? Пограти ігри? Подивитися відео? Нічого не хочеться. Хм... можливо комусь подзвонити?"
– Але всі, напевно, сплять... – тихо промовив Генріх. – Але нічого не станеться, якщо я когось розбужу? Хаа, відчуваю себе егоїстом. Кому б подзвонити? Максиму і Віці не варіант. Вони розізляться. Олесю чи Дем'яну? Дем'яну чи Олесю? Можна було б Олесю, оскільки ми давно знайомі і думаю це не буде великою проблемою. Він зрозуміє. З іншої сторони я ще не так добре знаю Дем'яна і це був би цікавий досвід. Тоді вирішено, Дем'яну.
Взявши телефон, він набрав номер хлопця.
– А-ало. – почулося по ту сторону слухавки. – Генріх? Щось сталося? – сонним голосом говорив юнак.
– Ні-ні. Не хвилюйся, все гаразд. Вибач, що так рано дзвоню. Просто... у мене безсоння, тому не міг би ти трохи поговорити зі мною?
"І як він відреагує? Розізляться, погодиться чи просто кине трубку?"
Кілька хвилин Дем'ян мовчав.
"Хм, можливо, він намагається прокинутися. Але чому? Міг би просто сказати, що хоче спати і лягти."
– Хм, неочікувано. – все ж відповів юнак. Сонливість в голосі майже повністю зникла.
– Що саме?
– Що з нас чотирьох, ти обрав саме мене для розмови? Невже... тобі було цікаво, як я на це відреагую? 
"Щ-що? Як він...?"
– Я не проти поговорити. – відповів Дем'ян на задане раніше питання. 
– Невже мене так легко розкусити? – зі смішком промовив хлопець.
– Ні, це не так. Скажу чесно, мені все ж таки складно тебе зрозуміти і зрозуміти, яка ти людина. Але. Раніше, та і зараз я трохи цікавлюся психологією і дізнався, що люди, яким складно відчувати власні емоції, намагаються вивести інших на емоції. І мені здалося, що ти один з таким людей. – на секунду замовк, а тоді хлопець продовжив: Ми не так давно знайомі, тому швидше за все ти мав би подзвони комусь іншому. Впевнений, Віка і Максим розізлилися б. Тому ти міг би подзвонити Олесю. Але ти обрав мене. Тому я прийшов до висновку, що тобі була цікава моя реакція на такий неочікуваний вчинок. 
«Яким складно відчувати власні емоції...» Генріх чітко почув кожне слово, але вирішив це проігнорувати. Він не погодився з цим, але й не заперечив.
– Пф. Звідки ти такий розумний? 
– Ну батьки мені говорили, що я дуже схожий на татового батька. Мого дідуся.
– Ха-ха-ха.
– І як тобі? – раптово запитав Дем'ян.
– Хм?
– Тебе задовольнила моя реакція?
– Скажем так, вона мене повеселила і на мить заінтригувала. – весло промовив Генріх. – Але все ж, ти не злишся, що я розбудив тебе в таку рань?
– Ні, не злюсь. – коротко і ясно відповів хлопець. – Насправді, я вже сьогодні за ніч прокидався. Зустрів Максима на кухні і виясняв з ним стосунки. Але то таке.
– Зрозуміло. 
– Як твої племінники? Розкажи трохи про них, а то я нічого не знаю. 
– Мої племінники... – задумався на мить Генріх і продовжив: Найстарший з них Андрій, середненька в нас Христина і найменший з них Діма. Христина і Діма отримали очі від моєї сестри – темно карі, а в Андрія від батька – зелені. Щоб ще такого розказати? Вони трохи буйні, хоча Андрій з них найспокійніший. Хах. Напевно, вже готується до ролі старшого брата.
– Це дуже мило. – ніжно відповів юнак.
– Думаєш?
– Так.