Глава 13

– Мене до вихідних не буде. – несподівано промовив Генріх. Але несподівано це було лише для Дем'яна, оскільки ніхто крім нього на ці слова ніяк не відреагував.
– А ти куди? – запитав Дем'ян.
– Поки ви були у школі, я заходив до свого батька, але його не було вдома два дні підряд, тому швидше за все він поїхав до сестри, і я вирішив теж поїхати. Провідаю своїх племінників, заодно сестру і батька побачу. Все одно ви всі у школу ходите, а мені самому нудно. – пояснив Генріх.
– Чому ніхто крім мене не здивований? – запитав Дем'ян.
– Тому що це не перший раз, коли він їде на кілька днів, щоб побачити сім'ю. – відповів Максим.
– А де ти будеш жити весь цей час?
– У сестри. 
– Але ж...
– Не хвилюйся, я буду обережний. Не перший раз.
– Коли їдеш? – запитала Віка.
– Завтра рано вранці. 
– Ясно. 
Всі продовжили займатися своїми речами, окрім Дем'яна. Його охопило дивне відчуття. За цей місяць він звик жити з ними, тому хлопцю стало непривично, що він не буде бачити кілька днів когось з них. Але Дем'ян лише темло усміхнувся. Він був радий, що Генріх побачить своїх рідних.
– Гарної дороги. – спокійно промовив Дем'ян.
– Так, дякую. – усміхнено відповів Генріх.
Зараз була дванадцята ночі. Всім потрібно було рано вставати, але нікого це не хвилювало. Підлітки насолоджувались нічним чаєм і гарною компанією.
                                  * * *
Перший день без Генріха пройшов дивно. Ніхто їх не провів до дверей і ніхто не зустрів після школи. 
Незвично. Дем'ян, який звик, якщо можна так сказати, до свого нового життя, зараз почуває себе некомфортно через нові несподівані зміни. 
Схоже на те, коли дітей перший раз відправляють в садочок і вони вперше за весь час проводять майже цілий день не з батьками.
Олесь, який помітив розгублений погляд Дем'яна, підійшов і обійняв його за плечі.
"У нього це що, вже у звичку переросло? Чи він просто любить обійматися? Хоча я не помічав, щоб інших він так само часто обіймав."
– Давайте подивимося якийсь фільм? – запропонував Дем'ян. 
– Гарна ідея. – відповіла Віка.
Максим і Віка не могли вирішити, який фільм обрати. Дуже довго сперечалися, тому фільм обрав Олесь. Він вирішив , що вони будуть дивитися якийсь фентезійний фільм про драконів. На диво, всі зацікавилися з самого початку.
– Олесь, все таки ти вмієш обирати фільми. –  прокоментував Максим.
– Дем'яне, а ти куди? – запитала Віка.
– Зараз прийду. Мені голова болить. Піду таблетку вип'ю. 
– Аптечка у нижній шухляді зліва від раковини. – пояснила дівчина і поставила фільм на паузу.
– Ага. Дякую.
"Блін, чому так сильно болить голова???"
Раптом до кухні зайшов Максим. Він поглянув на Дем'яна, дістав таблетки від голови, налив собі води і вийшов з кухні, так і не сказавши ні слова. 
– А... дякую. – лише викрикнув йому в слід Дем'ян.
Швидко випивши таблетку, хлопець вернувся у вітальню. 
– Все гаразд? – перепитав Олесь.
– Так. – усміхнувся хлопець.
– Тоді сідай біля мене. – показавши на місце справа від себе, сказав юнак.
– Ну міг би відразу розказати всю правду. Але ж ні треба приховувати. Створювати ці непорозуміння. – з легкою дратівливістю в голосі прокоментував Максим ситуацію з фільма. 
– Це ж кліше. – відповіла дівчина. – З цим нічого не зробиш. 
Далі вони продовжували дивитися фільм мовчки, окрім періодичних коротких коментарів Максима.
– Хааа... – позіхнула Віка. – Все, фільм закінчився і я пішла спа... ааа... ти. 
– Як вам фільм? – запитав Олесь, вимикаючи ноутбук.
– Мені дуже сподобався. – весело промовив Дем'ян.
– Якби не тупість головних героїв, то  було б ще краще. – відповів Максим.
– Ага.
– Всім на добраніч. – побажавши всім гарних снів, Віка зайшла до кімнати.
Дем'ян ліг на ліжко. Довго крутився і лише через годину зміг заснути.
2:34. Темно. Місяць прикрито хмарами. Дем'ян підійшов до вікна. Хоча вже почався грудень, снігу ще не було, але це не заважало природі заворожувати погляд.
– Такий гарний вид. – але довго біля вікна хлопець не затримався, оскільки дуже хотіло спати.
– Хочу води. Але так лінь йти на кухню. Блін. Спати хочу, але так не засну.
Хлопець тихо спустився вниз, але побачив, що на кухні вже горить тьмяне світло від плити, що показувало, що на кухні вже хтось був. Дем'ян зайшов на кухню і побачив Максима.
– Максиме. – звернувся хлопець. Як тільки пролунали ці слова, Максим обернувся на голос. В його руці знаходилась якась таблетка. – Тобі щось болить?
Але Максим мовчав. Лише випив таблетку, пройшовся поглядом по Дем'яну і збирався йти геть.
– Я настільки сильно тобі не подобаюсь? – чесно запитав Дем'ян.
Максим різко зупинився на порозі.
– Ні, це не так. – не обертаючись, відповів хлопець. – Просто... просто ти дуже схожий на мене... на мене в минулому. Це драту... Хоча, не зважай. – махнув рукою, промовив Максим. – Ти мені не не подобаєшся. А, і мені просто болить живіт. – закінчив на цьому, він пішов з кухні, залишивши Дем'яна наодинці у своїх роздумах.
"А.."
Дем'ян поглянув у вікно.
"Перший сніг."