Глава 3

– Щ-що? – Дем'ян все ще перебував в стані шоку від почутої недавно інформації, зараз незрозуміло дивився на Олеся, який зайшов всередину.
– Чому стоїш на місці? Заходь.
Дем'ян повільно підійшов до дверей і, все ще не вірячи у те, що відбувається, зайшов слідом за хлопцем.
Вони опинилися у коридорі. Дем'ян почав розглядати незнайоме приміщення. Світлий коридор, який відразу переходить у вітальню. Справа чорні сходи, які ведуть на верх, зліва шафа, навпроти сходів темний шкіряний диван. Кімната зроблена у світлих тонах, а меблі навпаки у темних. Зверху світилася люстра. Дем'ян не відразу помітив людей, які сиділи на дивані.
– Олесь, де ти ходиш!? Вже майже дванадцята! – з іншої кімнати, яка знаходиться зі сторони сходів, вибігла дівчина. – О, а це хто?
– Віко, не кричи. Я привів до нас новенького. – промовив Олесь і схопив Дем'яна за плечі, вивів уперед.
Тепер обернулися ще двоє хлопців, які сиділи на дивані.
Дем'ян ніяково стояв в центрі кімнати, поки шість пар очей пристально розглядали його. У кожного погляд виражав різні емоції. Дівчина, як вже відомо Віка, дивилася на хлопців роздратовано, напевно, все ще через Олеся. Очі блондина, який сидів на дивані, не виражали жодних емоцій. Хлопець, який сидів поруч з ним, похмуро глядів на Дем'яна. 
– Олесь, відведи хлопця у вільну кімнату. Вже пізно, та й він ще не відійшов від всього, що сталося. Ми вже потім поговоримо. – зітхнувши, втомлено сказала дівчина. – А, і не забудь дати йому спальну білизну. – наостанок промовила Віка.
– Гаразд. – відповів Олесь і повів Дем'яна на другий поверх. 
– А ви, – звернулася вона до хлопців, які все ще непорушно сиділи на дивані. – закругляйтесь і теж по кімнатах. 
– Добре, мамо. – саркастично промовив блондин, встаючи з дивану.
– Ах, ти... – дівчина вже кинула в хлопця подушку, але він встиг увернутися і забігти на кухню, звідки кілька хвилин назад вийшла Віка.
Як тільки Олесь з Дем'яном опинилися на другому поверсі, Олесь повів юнака коридором до передостанніх дверей.
– Ось твоя кімната.
– А... ага. – Дем'ян майже не реагував на все що відбувалося навколо. 
Олесь скептично поглянув на юнака.
– Хааа... – видихнув хлопець. – Ти заходь, а я зараз повернуся.
Дем'ян зайшов в кімнату і сів на ліжко. Кімната була заповнена темрявою, лише місячне сяйво освітлювало певні частини приміщення.
Холод. Тіло почало тремтіти від недавньої істерики. І як би хлопець не намагався заспокоїтися, нічого не виходило. Сльози вже давно висохли. Хочеться знову плакати, але втома бере своє і сил на це не хватає.
– Все, я вернувся. – сказав Олесь і поглянув на хлопця. Поклавши постіль на ліжко, він глянув на прочинене вікно, з якого дув холодний вітер. Зачинивши вікно, юнак підійшов до Дем'яна. 
Олесь присів навпроти нього і поглянув Дем'яну в очі. Але хлопець не звернув на нього жодної уваги. Тоді Олесь протянув руки до Дем'яна і обійняв його. 
– Чшшш... – він почав повільно гладити спину хлопця, щоб заспокоїти Дем'яна. Хлопець просто дивився в нікуди, не звертаючи увагу на все що відбувається навколо. Втома настільки заволоділа тілом, що навіть руки було складно підняти. Не хочеться думати, не хочеться реагувати. Втупитися в одну точку, напевно, єдине, що допомагає хоча б якось розвантажити мозок.
Олесь продовжував гладити спину поки хлопець не перестав тремтіти. 
– Давай я постелю тобі ліжко і ти ляжеш спати. – тихо сказав Олесь.
Жодної реакції.
Олесь випустив з обіймів Дем'яна і протянув йому руку. Хлопець поклав ще трохи тремтячу руку в руку Олеся. Той допоміг йому піднятися і почав швидко застеляти постіль. Дем'ян ледве тримався на ногах, тому Олесь намагався якнайшвидше все зробити.
– Все, готово.
Дем'ян ледве не впав, коли намагався підійти, тому Олесь допоміг йому.
Дем'ян ліг на ліжко і почав розглядати потолок, поки Олесь його накрив ковдрою, намагаючись зігріти. Тільки тоді хлопець перестав тремтіти і вже через кілька хвилин заснув.
Як тільки Дем'ян заснув, Олесь вийшов з кімнати, зустрівшись в коридорі з подругою.
– Ну що? – запитала Віка.
– Заснув. – коротко відповів Олесь. – Я завтра детальніше все поясню. Я дуже втомлений і дуже хочу спати. – сказав юнак, коли побачив, що дівчина хоче ще щось запитати. Ще кілька хвилин назад він виглядав бадьорим, але зараз було видно наскільки Олесь виснажений.
– Гаразд. – спокійно сказала Віка. – Тоді поговоримо завтра. – розвернувшись, дівчина зайшла до своєї кімнати.