І відчай нас поглинув
Пролог
Вечір.
Кінець робочого дня.
Йде проливний дощ. Всі люди біжать, ховаючись від дощу. Кожен поспішає додому, не помічаючи нічого навкруги. В кожного свої турботи: хтось біжить до своєї сім'ї, хтось поспішає до початку улюбленої телепрограми, хтось просто ховається від дощу. Нікому немає діла до інших.
Байдужі люди.
Байдужий світ.
На дорозі лежить юнак. Мокрий наскрізь, дощ падає йому на обличчя, але він не звертає на це уваги. Люди біжать повз нього, не помічаючи. Хлопець не зацікавлено дивиться на перехожих. Він чи не єдиний, хто нікуди не поспішає.
"А раніше я був таким же, як вони. Три роки... Всього три роки..."
Забуття... цікава річ.
"І все ж... ким я є?"
"А чи існую я взагалі?"
"«Я мислю, отже я існую.» Так говорив Рене Декарт. Хах... я невпевнений чи можна це сказати про мене."
#1609 в Різне
#2659 в Фентезі
#711 в Міське фентезі
Відредаговано: 27.10.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
