ГЛАВА XXVІ „ОТОЧЕНА І ПЕРЕМОЖЕНА”

Минуло декілька тижнів. Сесія нарешті була закрита, борги здані, оцінки виставлені. Звичайно, під час перевірних робіт виникали деякі складнощі, дещо Дарсії навіть довелося перездавати. Але в результаті у неї вийшли відмінні оцінки з усіх дисциплін, що приємно тішило її. «Хоч десь у мене все адекватно...» - думала дівчина. 

Студенти пішли на довгоочікувані канікули. Аж дихати стало вільніше. Тебе ніхто не чіпає і на спині немає невичерпного тягаря у вигляді невиконаних справ та боргів, які добряче діяли на настрій і нерви.  

Учора Дарсії телефонував Генрі. Дівчину приємно здивував його дзвінок, адже вона уже починала переживати, раптом не вплутала себе у проблеми, зв’язавшись із ним. Поліцейський не розповів їй нічого нового чи вагомого, лише підтвердив усі її попередні здогадки та чутки про стосунок її батька до справи щодо сина начальника поліції; неприязні двох правоохоронців між собою та інші дрібниці.

***

Сьогодні було День народження Лади. Та сама вечірка, на яку вона всіх запрошувала. Люди, розваги, музика... Дарсія не була впевнена, що хоче йти на це свято, але у неї вже не було вибору. Єдиною причиною, чому вона ще могла піти туди, яка діяла лише на підсвідомому рівні, ігноруючись розумом, було те, що там буде Зейн. 

Дарсія крутилася біля дзеркала, підбираючи собі вбрання, яке би вписалося у атмосферу свята. Зрештою вона обрала чорну приталену сукню вище коліна. Злегка підфарбувала губи та вії, підкрутила кінці волосся. У результаті дівчина дивилася на своє відображення із захопленням, будучи задоволеною тим, як вона виглядає. Квітуча, карколомна, чарівна... Вона знову розцвіла, ожила, частково повернувши собі свій попередній облік. 

Вони із Зейном попередньо домовилися, що поїдуть на свято разом, він мав зателефонувати їй, коли таксі буде біля її під'їзду. Тож дівчина, аби не змушувати потім нікого чекати, взулася, одягнула куртку та, взявши невеликий пакет з подарунком для одногрупниці та свою сумку, вийшла в коридор і, замкнувши квартиру, попрямувала на вулицю. 

Дарсія недовго чекала. Автомобіль майже одразу з'явився з-за повороту. Вона сіла до салону на заднє сидіння, де був і Зейн. Він коротко обійняв її та, зрозумівши, що дівчина чекала на вулиці, тихо запитав, підійнявши брову: 

-Ти що, увесь цей час на вулиці була? 

Вона кивнула, глянувши на годинник. 

-Не замерзла? 

-Ні. Я недовго чекала, не переживай. 

Довга дорога, що тривала біля години, відбувалася мовчки. Скоріш за все, через те що ні Зейн ні Дарсія не хотіли вести якісь розмови при водієві. Але варто відмітити, що майже усю поїздку її холодна рука провела у його теплих долонях. Дівчина любила його дотики. Прості, буденні, але вони її тішили. Банальне взятися за руки, чи короткі обійми при зустрічі, які з'явилися у їхніх стосунках протягом останнього тижня. 

Автомобіль зупинився біля воріт доволі непоганого та немаленького будинку. Розплатившись із водієм, вони вийшли назовні. Голосну, рухливу музику, що грала в будинку, було чутно аж на вулицю. Зейн неоднозначно всміхнувся, пробурмотівши: 

-Схоже, всі уже гуляють. Хоча, ми не запізнились. Я сподіваюся, у мене не лусне голова. 

-Від моєї присутності?

Юнак засміявся, відповівши: 

-Якби вона мала луснути від цього, це б сталося ще на балу. Від музики, я маю на увазі. 

-Ходімо, зараз перевіриш. 

Хлопець ще раз всміхнувся, після чого обоє подались до будівлі. 

Всередині було набагато тепліше, ніж назовні. Можливо, навіть спекотно. Раптове тепло впилося в холодне обличчя, на якому мороз залишив свій холодний поцілунок. Із зали, що була за рогом вузького коридору, де було подекуди недбало складене взуття та повішані куртки, лунала голосна, запальна музика.

Дарсія повісила пакет з подарунком для Лади на зап'ястя, зігнувши одну ногу та потягнувшись до неї руками, аби зняти взуття. Відчувши, як несподівано для себе втрачає рівновагу, дівчина різко виставила руку та сперлася у стіну. Зейн, що встиг роззутись, підхопив її за передпліччя, після чого забрав пакет з рук, пробурмотівши: 

-От що за натура. Ні сказати: "Візьми будь ласка цей нещасний пакет, аби я роззулася", потрібно геройствувати. 

-А може я хочу погеройствувати? Не можна? 

-Ким би я не був, я не в праві тобі щось забороняти, але жінка створена для того, щоб її любити і носити на руках, а не дивитися, як вона тримає важкий пакет, що їй заважає. 

Дарсія задоволено і дещо засоромлено всміхнулася, розуміючи, що їй приємно чути ці слова саме від нього. 

Знявши із себе верхній одяг та взуття, вони пройшли коридором, прямуючи до великого холу, де вірогідно, і відбуватимуться головні веселощі та все свято. Десь за три метри від входу туди стояла Нора, спершись плечем у стіну. Її спокійне, розслаблене обличчя освітлювало світло від екрану телефона, який вона тримала ледь не біля самих очей. Дарсія, помітивши подругу, пришвидшила крок, підійшовши ближче. 

-Привіт, - мовила вона, - чому ти тут стоїш? 

Вона, почувши голос одногрупниці, відірвала погляд від телефону та, посміхнувшись, обійняла її, відповівши: