ГЛАВА XXIV „НА КРОК БЛИЖЧЕ”

Минуло декілька днів. Сьогодні мав відбутися їхній похід до архіву. Дарсія, чомусь, неймовірно хвилювалася перед цим. Хоча одночасно і раділа, адже ось сьогодні вона, якщо їм нічого не завадить, знайде ще один пазл. Можливо навіть те, що повністю переверне всю її свідомість та розмірковування. Дівчина відчувала, як її переповнює рішучість, впевненість та жага до розгадки. 

Із університету до архіву вони йшли пішки, адже приміщення було недалеко від їхнього корпусу. На вулиці була холодна погода, напевно, навіть мороз, адже голі гілки дерев були вкриті інієм, а на калюжах була тонка крижана кірка. 

Дарсія та Нора йшли десь в середині натовпу. Друга, як зазвичай, невимушено щось оповідала, а перша була у глибоких роздумах. Ні, не звичайних буденних думках та деякого зависання, вона глибоко розмірковувала над майбутніми подіями. Зейн був десь далі, напевно, в самому кінці. Дарсія не знала, як пояснити все Норі, адже вона, як то було і є завжди, постійно не супроводжуватиме її. У неї не було буквально жодних варіантів, що починало тривожно лоскотати груди. 

-Дарсія, ти знову мене не слухаєш? - раптом мовила Нора. 

Дівчина висмикнулась із своїх думок, відмахнувшись: 

-Пробач, я замислилась. 

-І над чим? 

«От все на світі тобі знати треба», - невдоволено подумала вона. 

-Над сесією, - байдуже відповіла Дарсія. 

-Ой, ти постійно над тією сесією думаєш. Тобі потрібно розслабитись. Давай підемо якось погуляти? В центр міста, по магазинчиках, кафе, піцеріях? 

-Нора, я... 

-Мені байдуже, це все пусті виправданнях. Знаю я тебе. Давай у... Так, у п'ятницю ми йдемо з Вільямом на побачення... 

На цьому моменті Дарсія здивовано зиркнула на подругу, запитавши: 

-Куди йдеш? Ви що, зустрічаєтесь? 

Нора зніяковіло засміялась, відповідаючи: 

-Кілька тижнів... 

-І не розповідала? 

-Та якось не було нагоди, - почала подруга, - він мене часто провідував, коли я хворіла, потім гуляти кликав, так якось ми здружилися, а потім позакохувалися. 

-Ясно. 

-Так, ми відійшли від теми. В неділю? 

-Давай в неділю... - на видиху відповіла дівчина. 

-Чудово. 

Дарсія уже й забула, що їй потрібно було якось відійти від подруги і придумати для цього вагому причину. Але їй і не довелося щось придумувати. У якийсь момент до них підійшов Зейн. Він, як зазвичай, кивнув, як привітання, а потім, легенько взявши її за підборіддя, повернув її голову до себе, прошепотівши на вухо: 

-Ти не пам'ятаєш, що ми маємо бути поруч? 

Вона глянула на нього. Його глибокий погляд був направлений рівно на неї. Там читалося дещо на кшталт невдоволення, зосередження та зібраності, й одночасно з цим деякі банальні ревнощі, бажання отримати її увагу та бути поруч.

Дарсія протягом кількох секунд тримала на ньому зніяковілий погляд, а потім повернулася до Нори, що спантеличено спостерігала це все, промовивши: 

-Пробач, я відійду. Нам потрібно про дещо переговорити. 

-Гаразд, я зачекаю, - байдуже, проте все одно із деяким збентеженням у голосі відповіла Нора. 

Зейн ненав'язливо, проте впевнено взяв дівчину за руку, відвівши у самий кінець натовпу. Коли вони опинилися за спинами одногрупників, юнак, схиляюсись до неї, напів пошепки почав: 

-Не відходь далеко, якщо хочеш, щоб у нас все вдалося, Фемідо. У нас немає конкретного плану, тому ми маємо бути поряд, аби у разі чого миттєво його узгодити, щоб не вийшло каші, і ми не отримали неприємностей. 

Дарсія нічого не відповіла. Вона лише повільно зітхнула, бажаючи вивільнити свою руку із його долоні. Проте хлопець, відчувши це, трохи сильніше стиснув свої пальці на її, натякаючи, що не хоче відпускати її руку. Дівчина спочатку обурено сіпнула бровою, кинувши на нього запитальний погляд, та, отримавши наполегливе мовчання, видихнула, неохоче тримаючи його за руку. 

Та згодом, сама того не помітивши, Дарсія, уже не опираючись, обхопила його долоню своїми пальцями, тримаючи його за руку. Тепло від його долоні мило лоскотало холодну шкіру її рук, що ніяк не могли загрітися на морозі, на відміну від юнака, якого ніякий холод не брав. 

Підійшовши до будівлі архіву, їх зустріла відповідно одягнена жінка біля входу, схоже - працівниця установи. Вона окинула поглядом студентів, привіталася з містером Гайнсом, після представилась і почала вести свою нудну лекцію. 

Дарсія ж та Зейн були на взводі. Обоє пильно спостерігали за жінкою, будівлею, приміщеннями, обставинами і навіть за Гайнсом та одногрупниками. Дівчина також старалася тримати в полі зору Нору. Подруга не підходила до неї, вона,  можливо, змістилася трохи в кінець натовпу, так ж само стоючи там. В глибині душі Дарсія була їй вдячна за це, хоча розуміла, що їй, можливо, доведеться потім якось виправдатися перед нею. 

Їх провели всередину. Зупинивши всіх у коридорі, екскурсовод розповідала: 

-У нас не дуже спекотно, тому можете не знімати верхній одяг. Так от. Наш архів працює з 1929 року. Він був заснований у міжвоєнний період. Але, на жаль, у роки Другої світової війни, під час бомбардувань Лондона, його зруйнували і, відповідно, всі ті справи, які тут зберігалися, не дійшли до наших днів. Свою роботу архів відновив уже після Другої світової війни, у 1956 році. Звичайно, він не відкритий у вільному доступі для всіх лондонців, але сюди можна потрапити, якщо ви працюєте у правоохоронних органах; є студентами, як ви, і вам потрібно скористатися архівними документами для навчання, і ще за деяких нюансів. Зараз ми пройдемо до самого архівного приміщення, я вам покажу, де зберігаються документи, завершені розслідування і так далі. Після ми підемо до родзинки нашого архіву, як так зване музейне приміщення, де зберігаються деякі вцілілі справи, які ми відмовилися передавати до музеїв, а пізніше познайомимося із керівником цієї установи, який вам теж розповість багато цікавинок.