ГЛАВА XXII „НА КОРДОНІ”

Минуло декілька днів. Чорна смуга, що накрила життя дівчини, поступово почала відступати. Все почало ставати якимось спокійнішим, легшим та милішим. Або воно було таким завжди, просто якась незрозуміла хмара, що нависла над її свідомістю, заважала їй збагнути це. 

Вони з Зейном вжилися разом, ще краще звикли одне до одного та здружилися. З кожним днем Дарсія відчувала себе ще більш комфортно поруч з ним, розуміючи, що починає сліпо довіряти йому. Тепер вона не боялася розповісти йому дещо більш потаємне, або дозволити дати волю емоціям як позитивним, так і негативним. Усвідомлення того, що їй подобаються його міркування, гумор, ставлення до неї та навіть його посмішка і очі починало дещо напружувати якусь застережливу складову її мозку, але деяка ще дитяча безпосередність всіляко підсвідомо придушувала незрозумілі нервові дзвіночки, які виникали на фоні незвичної, незнаної симпатії до іншої людини. 

Сьогодні вона прийшла до університету аж за двадцять хвилин до початку пари, сама не зрозумівши, чому так вийшло. Чи то зібралася скоріше, чи прокинулась раніше, ніж зазвичай. В аудиторії було всього лише декілька студентів. Коли Дарсія переступила поріг, одногрупники машинально глянули на вхід і дехто, побачивши її, привітався. Дівчина кивнула їм у відповідь, йдучи до свого місця. «І що мені зараз двадцять хвилин до початку пари робити? - невимушено думала вона, - можна було б за кавою повернути, часу ще повно є, бо голова тріщить». Дарсія дістала зошит та ручку, байдуже кинувши їх на парту та, сівши на стілець, поклала руки на стіл, схиливши на них голову. 

Минуло декілька хвилин. Її швидке серцебиття після активної ходьби прийшло в норму, повіки стулилися докупи, а свідомість частково поринула в деяку ранкову сонливість.

Та в якийсь момент вона почула якийсь рух поруч із собою. Ніби хтось швиденько підійшов і став над головою. Дівчина сконфужено підійняла голову, побачивши перед собою задихану, проте безкінечно задоволену та як зазвичай усміхнену Нору. Дарсія неконтрольовано розтягнула губи у радій посмішці, не очікуючи побачити її тут. Привставши, аби обійнятися з нею, дівчина промовила: 

-Серйозно? Ти прийшла? 

-Як бачиш, - сідаючи на своє місце, відповіла Нора. 

-Як? Ти ж говорила... 

-Так, так, говорила. Але в результаті все вийшло краще, ніж очікувалось. Тепер я офіційно здорова. 

-Приємний сюрприз... 

-Тому й не говорила тобі. Знала, що така спонтанність тебе більше втішить. Зараз що має бути, нагадай? 

-Адміністративне право. 

-О-ой, там якась робота була, так?

-Табличку скласти, нічого складного. 

-Звичайно. Якщо спокійно сісти увечері і зайнятись цим. А не зробити за декілька днів завдання з усіх предметів, що накопичились за три тижні. 

Дарсія співчутливо прикусила нижню губу, через кілька секунд тишини промовивши: 

-Можливо, я можу чимось допомогти? 

-Навряд, але я про всяк випадок запам'ятаю ці слова. 

Дарсія тихо засміялася, відвівши погляд. 

-А, до речі, як там Зейн? - раптом запитала Нора. 

-В цілому, як і раніше, - потиснула плечем дівчина, дивлячись у інший кінець приміщення, - минуло лише, можливо, трохи більше тижня, цього мало, аби вже був якийсь позитивний результат. Хоча, рани на плечі уже починають заживати, тому, я думаю, якихось ще тижнів два-три і він одужає. 

-Ви, схоже, добре поладнали, - пильно дивлячись на подругу, мовила Нора. 

Дарсія перевела погляд на неї, запитавши: 

-З чого ти зробила такі висновки? 

-Просто останній момент, який я особисто спостерігала у вашому спілкуванні, це коли ти бурчала до нього на танго на балу. А тепер згодилася допомагати йому і так спокійно та, можливо, я б сказала, любляче розповідаєш про нього. 

Дарсія спантеличено хлопнула віями, спочатку навіть не знаючи, що їй взагалі відповісти на це. Після секунди неоднозначної мовчанки, дівчина протягнула: 

-А ти спостережлива... 

Нора всміхнулась, заклавши пасмо русявого і кучерявого волосся за вухо, запитала, зацікавлено спостерігаючи її наступну реакцію: 

-Чому тебе це так збентежило?

-Та ні, просто, відверто кажучи... Не очікувала почути такі міркування від тебе, - мовила дівчина. 

Нора всміхнулася, кажучи: 

-Ти мене просто недооцінюєш. 

Дарсія також посміхнулася, відвівши погляд. 

Невдовзі прийшов містер Гайнс. Він сьогодні був якийсь заклопотаний. Під час проведення пари був не уважний, якийсь дратівливий. У студентів аж настрій впав. 

Під кінець пари куратор, уже вимикаючи презентацію, почав: 

-Значить вашим завданням на наступну пару буде... 

Він відсунув ноутбук із увімкненим робочим столом, забувши вимкнути мультимедійну дошку. «Він знову забув вимкнути демонстрацію екрану, - промайнуло у її свідомості, - всі студенти сміються, що він у танки онлайн грає і дружину рибкою називає. Яку інформацію він засвітить далі?»