ГЛАВА XXI „СПОРІДНЕНІ ДУШІ”

Вона різко прокинулася від будильника, що заграв у неї під вухом. Дарсія сіпнулась всім тілом, перші кілька секунд не можучи збагнути, що відбувається. Дівчина намацала телефон та вимкнула будильник, відклавши його в бік. Вона видихнула, пустивши слину в пересохле горло. «Що сталося? Я не пам'ятаю, щоб я вчора лягала спати. Реферат... Щоб його, реферат!»

Її кинуло в холодний піт. Дарсія зірвалася з місця, шукаючи ноутбук. Він мирно стояв на столі. Підійшовши ближче, дівчина побачила на ньому записку. Вона збентежено взяла її, тремтячими руками піднісши до очей. «Реферат написаний і уже надісланий викладачу. Розслабся». Дівчина ще більш зніяковіло опустила руку з папірцем на стіл, будучи у ступорі. Вона важко дихала, взагалі не знаючи, як реагувати на це. З однієї сторони від гортані відступили паніка й неспокій, а з іншої почало розростатися збентеження і деяке розчулення.

«Він... Він вклав мене спати і написав замість мене реферат? - думала дівчина, - там ж ще ого-го скільки залишалось. Доки він його писав? До ранку? Зейн... Він не розбудив мене, а просто положив і написав цю роботу замість мене...»

Усвідомлення цього не давало їй спокою: воно щось наполегливо шепотіло серцю, закривши вуха мозку. Дарсія знову відчула дещо нове. Щось, що легко, ненав'язливо, і, можливо, приємно кололо їй серце. Прив'язаність? Симпатія? Вона не могла розібрати, що то було, і чому взагалі почало з'являтися у її душі. Воно одночасно і дратувало дівчину, і починало приємно гріти і ласкати її вимучене серце. 

Сьогодні дихалося вільніше. Легші пари, виконані майже всі завдання, менш завантажений день. Це дозволяло трохи видихнути та розслабитись. І разом з цим згадати про наступну проблему, яка в зв'язку з останніми подіями трохи відійшла на другий план. 

Сидячи на парі по теорії держави і права, Дарсія роздумувала: «Я зовсім забула про батьків. Погано. Потрібно вже щось вирішити та якось діяти. Я не можу більше чекати. Треба знайти нове джерело інформації. Що я ще не використовувала? Гаджети, деканат, все це було і більше не принесе мені нічого корисного. Мене досі муляє справа про останнє розслідування батьків, яка валяється у міському архіві і яку я не встигла прочитати тоді. Потрібно повернутися туди та наздогнати надолужене. Справу із моїм попереднім проникненням, схоже, зам'яли, не знайшовши зачіпок. Якщо на цей раз я проверну це разом із Зейном, буде менша ймовірність, що нас впіймають, так ж? Якби я почитала їхню справу, хоча б одним оком, отримала б відповіді на багато запитань і знала би, в яку сторону копати. Потрібно поговорити про це із Зейном. Я сподіваюся, він не піде стрибати з мосту, почувши цю ідею». 

Із її думок її висмикнув голос викладача: 

-Через дві хвилини закінчуватиметься пара, увесь матеріал я виклав, тож можу сказати вам "до побачення". 

-А ви подивилися наші реферати? - раптом запитав хтось із студентів. 

-Лише деякі, адже більшість їх лише сьогодні вранці надіслали. І те, там є деякі нюанси і дещо потрібно допрацювати. Єдине... М... Дарсія Бейкер сьогодні є? 

Дарсія, почувши своє ім'я, аж тіпнулась, відповівши: 

-Так. 

-Ваш реферат дивився. Відверто кажучи, мені сподобалось. Немає до чого придертись, все чітко відпрацьовано та розкладено по поличках. Відповідну оцінку я вже виставив, хороша робота. 

Дівчина, відчуваючи на собі дещо заздрісні погляди одногрупників, вдячно кивнула та награно посміхнулась, здивовано думаючи: «Ого, щоб цей і роботи студентів вихваляв? Що Зейн там понаписував? Схоже, мені йому руки доведеться цілувати». 

Переступивши поріг будинку, Дарсія байдуже кинула рюкзак на підлогу, знімаючи взуття. Вона не знала, як заговорити з Зейном, з чого почати і так далі. Відверто кажучи, вона відчувала себе некомфортно, дещо винувато та сором'язливо. Залишивши черевики та куртку в коридорі, дівчина взяла свій рюкзак та увійшла в хол. Там вона одразу почула шарудіння, що долинало з кухні. 

Дарсія машинально заглянула туди. Зейн, ще напів сонно сидячи за столом, доїдав сніданок. Почувши, що до кухні хтось увійшов, він підійняв погляд, промовивши: 

-Добрий ранок. 

-День, - збентежено мовила дівчина. 

-Для мене ранок. Я годину, як прокинувся. 

-Третя година дня, коли ж ти спати ліг?! - здивовано й дещо винувато запитала вона. 

-А це уже тебе не має бентежити, Фемідо. 

-Зейн, навіщо? 

-Що? 

Він розумів, про що Дарсія говорила. Просто хотів почути все напряму. 

-Навіщо ти написав цей реферат замість мене?

-А було б легше, якби я розбудив тебе і ти робила все сама, так ж само потім заснувши? 

Вона промовчала, незручно переступаючи з ноги на ногу. 

-Я бачив, що ти його не напишеш і добре отримаєш від викладача, в більшості через мене, адже увесь час, який ти могла б потратити на написання цього нещасного реферату, ти витратила на мене. Ти багато чого для мене зробила і ще зробиш, я просто захотів допомогти тобі, і ні краплі не жалію про це. 

-Я не знаю, як мені віддячити тобі. Це дуже об'ємна та складна робота. 

Аж зараз юнак раптом засміявся, відповівши: