ГЛАВА XIII „ЗА МЕТР”

Минуло декілька днів. Час неймовірно швидко збіг. Нарешті наступило свято, якого майже всі так чекали: двохста річчя із заснування Лондонського університету. Сьогодні ж мав бути і бал. В цей день відмінили пари, адже, ймовірно, на них й так мало хто прийшов би, особливо дівчата. Нора з горем навпіл вмовила Дарсію піти з нею до салону краси на зачіску та макіяж, аби все виглядало ідеально. 

Дівчата сиділи на сусідніх місцях. Нора щось жваво обговорювала із візажистом, заохочено розглядаючи варіанти свого майбутнього макіяжу. Дарсія ж байдуже дивилася в стелю, уявляючи себе манекеном під руками майстринь. 

Із зачіскою завершили дещо швидше. Перукар підправила останній кучерик, промовивши: 

-Все, ваша зачіска готова. Можете глянути на себе в дзеркало. 

Дарсія перевела погляд на дзеркало, спочатку навіть не впізнавши себе. Вугільночорне волосся, що зазвичай було недбало зібране крабиком, або в кращому випадку просто розпущене, гарними локонами було завите на потилиці, частина пасом були випущені із загальної кількості волосся, елегантно звисаючи до шиї. І ще оздоблювала зачіску прикраса у вигляді гілочки якоїсь рослинки, що була зроблена із блискучих штучних діамантів. Нора також, наскільки це було можливо, повернула погляд до одногрупниці, зачаровапо дивлячись на неї: 

-Вау... Тобі так личить. 

Дарсія промовчала, уважно вивчаючи свою зовнішність у дзеркалі. 

-Перейдемо до макіяжу? - запитала візажист, що увесь цей час сиділа поруч, готуючи косметику, - що б ви хотіли бачити на своєму обличчі? 

-Людяність, - пробурмотіла дівчина. 

-Здається, я знаю, що вам пасуватиме... - раптом протягнула майстриня, - лише скажіть, у яких кольорах і тонах буде ваша сукня? 

-Блакитний. 

-Чудово. Вам буде личити до очей. 

Візажист потягнулася до своїх "інструментів", починаючи працювати. 

У якийсь момент, десь на середині роботи, у Дарсії задзвонив телефон. Дівчина цмакнула язиком, розуміючи, що не має зараз змоги говорити. Вона відхилила виклик. Але наполегливий співрозмовник не здавався, телефонуючи ще раз. Дарсія, намагаючись стримати своє дратування, глянула на екран, думаючи: «Ще й невідомий номер. Кому це я здалася?», - після чого підійняла слухавку, приклавши її до вуха так, аби не заважати візажисту. 

-Привіт, Бейкер, - почувся знайомий, дратуючий голос. 

-Едеван, - невдоволено мовила дівчина. 

-Ого, ти по голосу впізнала. Ну молодець. Я лише хочу сказати, щоб ти о сімнадцятій годині була готова, я заїду за тобою. У парі мають приходити разом, а не хто коли хоче. 

-Добре, - байдуже кинула дівчина. 

-До вечора. 

Дарсія кинула слухавку, невимушено поклавши телефон на місце. 

Від неробства у її свідомості почали народжуватися цілі потоки різних думок. І просто окремі емоційні фрази, і щось стосовно навчання. Але ці теми не встигли довго панувати у її свідомості, швидко змінившись на те, про що дівчина на деякий час взагалі забула: «І як мені бути далі? - раптом подумала Дарсія, - де шукати батьків? Всі джерела інформації вичерпалися, але я тепер знаю, що копати потрібно в сторону лондонської поліції. Якщо думати у цьому напрямку, я дізнаюся, хто і через що недолюблював моїх батьків, і чому дозволили безпідставно оголосити їхню смерть. Думаю, разом з цим і відкриється деяка інформація про їхнє останнє розслідування. Можливо, я зможу дізнатися щось сьогодні на балу?.. Мені здається, містер Гайнс говорив, що на цьому заході мають бути й начальник поліції, і якісь там відомі юристи і вся інтелігенція. Я в зможу поспостерігати їхню поведінку і, можливо, навіть поспілкуватися. Якщо хтось із них був налаштований проти мами й тата, значить і мене не буде радий бачити, правильно? Це лише підтвердить те, що я прочитала у переписці батька і Олівера. Але все ж, я сподіваюся почути і побачити щось більше. Де і коли у мене ще буде така нагода? Головне тільки зберігати невимушений вигляд і не викликати ні у кого підозри у свій бік. Я вже й так собі проблем по горло начіпляла».

Раптом із її роздумів її висмикнув голос візажиста, що, закривши палетку тіней, промовила: 

-Все готово. Можете глянути на себе. 

Дарсія відвела погляд із величезного фікуса, куди дивилася увесь цей час, подивившись у своє відображення. Тепер вона точно не впізнавала себе. Макіяж виглядав так легко й ніжно... Світло-блакитні, сяючі тіні були яскраво нанесені біля внутрішнього та зовнішнього кутиків очей, в той час як центр повіки виглядав не таким насиченим. Легкі стрілки на очах разом із довгими, лисячими віями візуально подовжували їхню форму, роблячи погляд дівчини ще більш пронизливим та зачаровуючим. Біля зовнішнього кутика ока були дрібненькі, сяючі стрази. А губи підкреслювала матова, світло-рожева помада. Все це гармонійно поєднувалось із її зачіскою, обіцяючи виглядати ще більш карколомно із обраною сукнею. 

Дарсія протягом кількох секунд приголомшлено розглядала себе у дзеркало, тривалий час не вимовляючи й слова. Раптом збагнувши, що візажист чекає якоїсь оцінки від своєї клієнтки, дівчина промовила: 

-Що ж... Доволі непогано. Дякую. 

Попередньо зрозумівши, що вона не отримає бурної реакції від неї, візажист посміхнулася, кажучи: