ГЛАВА XII „У ВИХОРІ БУДЕННОСТІ”

Тиждень швидко збіг до свого приємного, логічного кінця: наступили вихідні. На ці дні Дарсія домовилась з Норою піти до музею, аби зробити фото для їхнього проєкту, а після дівчата мали зайти до салону, аби забронювати собі сукні на вечір балу. 

Дарсія досі не хотіла йти на це дійство. З Зейном, до речі, вона теж з того дня і не спілкувалася. Її дратували всі факти разом: і її незрозуміла, безглузда залежність від нього, яка виникла чисто випадково через те, що дівчина не додумалася зняти браслет, коли вирішила проникнути до архіву; і його зверхність та разом з цим нелогічне бажання піти на бал саме з нею, в той час як його оточують десятки дівчат, які просто мріють з ним танцювати та йти попід руку; і те, що вона взагалі його не знає, як і він її, який взагалі не намагався якось налагодити стосунки, просто маніпулював, насміхався, запросив піти на бал, а далі просто замовк. 

Дівчата йшли містом, шукаючи той самий музей, де їм потрібно було зробити фото. Це був зовсім інший район міста, куди вони дісталися на метро. Нора як зазвичай щось бурно розповідала, а Дарсія витала у своїх думках, слухаючи її через раз. Раптом перша припинила свою розповідь, пильніше глянувши в екран телефону. 

-Ми схоже, майже прийшли, - мовила дівчина, - принаймні будівлю уже мало б бути видно. Ти бачиш? 

Дарсія підійняла погляд, шукаючи характерну споруду.

-Бачу, - відповіла вона, кивнувши в бік однієї з будівель. 

Нора прижмурилась, невдовзі теж помітивши споруду. 

-О, ну то ходімо швидше. Скоріше почнемо - скоріше закінчимо. 

Дівчата дійшли до будівлі музею, купили на вході квитки та, привітавшись з охоронцем, попрямували за маленькою паперовою картою, яку їм видали разом з квитками, до відділу, де зберігаються зразки першої конституції. 

Дарсія йшла у швидкому темпі, намагаючись швидше знайти потрібний експонат, а от Нора, йдучи залами музею, часто задивлялася на предмети культурної та історичної спадщини свого народу так, що першій доводилося декілька разів зупинятися та із незадоволеним виразом обличчя чекати на свою одногрупницю. Чекаючи, поки Нора намилується кожним експонатом, Дарсія також іноді задивлялася на них, проте не з таким неймовірним захопленням та ентузіазмом. 

По дорозі до потрібного їм відділу зустрічалися як картини, так і зразки різних прикрас, і предметів буденної рутини, і зразків різноманітних документів. Все це супроводжувалося стендами та плакатами із яскраво розписаними фактами про саму річ та цікавинками з історії. 

Дівчата вже блукали шуканим відділом, ось-ось готуючись побачити потрібний їм експонат. 

Раптом Дарсія, минувши стенд із якимось документом, зупинилася біля одного з п'єдесталів. Вона придивилася до експонату, радісно подумавши: «Ось воно! Знайшла!» Дівчина дістала телефон та почала фотографувати пам'ятку з усіх ракурсів, попередньо впевнившись у персоналу, що тут можна робити фото. Нора, помітивши, що одногрупниця вже робить фотознімки, зацікавлено підійшла до неї, запитуючи: 

-Ти що, вже знайшла? 

Дарсія прикусила губу, аби не відповісти їй сарказмом, пробурмотівши: 

-Угу. 

-А давай ще трохи походимо тут? Тут та-а-ак цікаво. У нас ж ще є час. Будь ласка. 

-Недовго, - коротко відповіла Дарсія, переглядаючи знімки. 

-Тоді ходімо. Чого ти ще стоїш?

-Зачекай. 

Дівчина оцінююче перегорнула ще декілька фотографій, після чого, сховавши телефон в кишеню, відповіла: 

-Йдемо. 

Нора заохочено потягла одногрупницю до відділу із творчістю, де найбільше її цікавили саме картини. 

Дівчина вражено брела вздовж стіни з витворами художнього мистецтва, не помічаючи нічого навколо себе. Дарсія йшла поруч, більше слідкуючи за одногрупницею, ніж за експонатами, аби та не спіткнулася об якусь дорогоцінну вазу. 

В якийсь момент Нора спинилася біля одного з портретів. На ньому красувалася дама із білою шкірою, високою зачіскою та пишною, неземною сукнею блакитних відтінків, із велико кількістю шлейфів та величезною спідницею. Дівчина довго роздивлялася цей шедевр, навіть давши змогу Дарсії також задивитися на нього. 

-Це дама вікторіанської епохи, - почала Нора, помітивши, що її одногрупниця теж роздивляється картину, - для моди того часу характерна бліда шкіра та великі спідниці суконь. Для цього під спідницю одягали великий криноліновий каркас із кінського волосся. 

-І такі спідниці легко спалахували від свічок, сигарет й інших вогненебезпечних предметів, через що дами в цих сукнях згорали заживо. 

-Я тебе просила не перешкоджати мені романтизувати історію? 

-Може б ти тоді ще й Другу Світову поромантизувала? 

-Дарсія! Ну але ж якщо не вдаватися у практичні нюанси, сукня гарна? 

-Ні. 

Вона відійшла від одногрупниці, підійшовши до іншої картини. На ній також була зображена дівчина, але вже, схоже з її високого чола, тоненьких брівок та неймовірно туго затягненої корсетом талії, періоду середньовіччя. Нора хутенько опинилася біля Дарсії, також розглядаючи портрет.