ГЛАВА X „ЗАЙВІ ОЧІ“

Наступний ранок розпочався аж об дванадцятій годині дня, можливо навіть пізніше. Дарсія сонно перевернулася в ліжку, вже спросоння розуміючи, яку дурницю вона вчинила. Дівчина, лежачи на спині, тихо застогнала, затуливши обличчя однією з подушок. Її боліла голова через різко кардинально змінений режим; горло пересохло, віддаючи шкрябаючим, сухим болем, у роті відчувалася огидна клейкість, а очі неприємно чухались.

«Я попалась... - панічно роздумувала вона, - так безглуздо і... Образливо. Я навіть не встигла подивитися іншу справу. І що мені тепер робити?» Дарсія на хвилю зупинила свій потік думок. У свідомості досі стояв темний архів, жахаючі факти зі справи про загибель подружжя Бейкерів, нічна прохолода і нечіткі пейзажі міста, що мелькали у тікаючої дівчини перед очима.

«Потрібно лише сподіватися, що той охоронець не встиг мене помітити. А так я не могла залишити за собою якихось слідів: відеоспостереження не працювало, я була в рукавичках, волосся було зібране...» Дарсія важко зітхнула, в'яло обійнявши подушку.

«Чому все виглядає так дивно?.. Маму й тата безпідставно оголосили загиблими, як тільки з'явилася така можливість. Це свідчить про те, що це могло бути комусь на руку? І кому? У батьків ж була гідна репутація, їх поважали, прислухалися до їхньої думки. Вони були серед найвищої еліти міста. А тут їх так швидко й байдуже усунули і ще й ногою зверху притоптали. Можливо, тому й справу про їхню загибель не дали вести агентству? Адже вони б все помітили і вели це до кінця. Але ж детективи були в курсі всіх цих справ. Я не вірю в те, що вони все це байдуже кинули та заплющили очі, роз'їхавшись світом і роблячи вигляд, наче нічого не сталось? Як можна було так ними маніпулювати, або погрожувати, аби їхній моральний дух так різко впав? Якщо тато і мама живі, вони, напевно, сподіваються, що їх шукають і ось-ось знайдуть. Яке ж би було їхнє розчарування, якби вони дізналися, що про них зовсім забули і вже поклали пам'ятники, - на її очі почали повільно виступати сльози, грудна клітина кілька разів судомно підійнялась, - невже це все опуститься на мої плечі? Я ж... Занадто молода, без досвіду, повноважень... Але батьків потрібно знайти! Я вірю, що вони живі. Якби було інакше, все це б, напевно, і не з'явилося у моєму житті. Я не справлюсь з цим!» 

Вона тихо застогнала, відчуваючи, як велика, тепла сльоза покотилася по її гладенькому обличчі. Дівчина звела ліву руку, аби забрати волосся з обличчя, але в момент відчула, що щось не те. Дарсія завмерла, глянувши на зап'ястя. В момент її очі округлились, а все тіло скувала паніка. «Браслет! Я загубила браслет в архіві!» 

***

У будинку Девісів панувала якась холодна порожнеча. Вона з’явилася тут ще з того моменту, як сім’я тільки переїхала до Кембріджу.

Амала  сиділа за столом, мляво колупаючи виделкою омлет. Навпроти неї сидів Хейдон, також снідаючи. Стосунки брата та сестри стали натягненими та холодними. Дівчина постійно докоряла йому, що він не мав покидати Дарсію, між ними зав’язували сварки, колишнє дитяче тепло згасло.

Джейн, їхня мати, стояла біля плити, готуючи порцію омлету і для себе, і для чоловіка. Навколо панувала тиша, чулося лише шкварчіння олії на гарячій сковорідці.

У якийсь момент до кухні увійшов Домінік. Він поспішав на роботу, хоча це не виправдовувало того, що він не привітався із дружиною та дітьми та навіть на кинув на них жодного нещасного погляду.

Джейн постійно намагалася приховати факт того, що їхні стосунки одне з одним було важко назвати сім’єю. Жінка намагалася посміхатися, розмовляти з дітьми та чоловіком, але часто їхні відповіді та реакції лише вводили її у збентеження та розчарування.

-Доброго ранку, любий, - мовила жінка, - я тобі омлет готую, ти будеш ліпше із сосисками, чи куркою?

-Я не буду їсти, - сухо кинув він, зробивши ковток води.

-Чому? - спантеличено перепитала дружина.

-Яка тобі різниця, - пробурмотів він.

Джейн розчаровано прикусила губу, непевно відповівши:

-Ну як це… Ми ж одна сім’я, я піклуюся про тебе…

-Припини виспівувати ці дифірамби, - дратівливо відрубав чоловік.

Амала чула, як грубо батько спілкується з матір’ю. Дівчина, стукнувши кулаком по столі, вигукнула:

-А ти припини своє нахабство!

Джейн перекинула дещо зляканий погляд на доньку, Хейдон ж сидів, опустивши голову. Домінік, почувши тон, в якому до нього говорила донька, суворо нахмурив брови, гнівно промовивши:

-Ти що, поплутала?! З подружками своїми так розмовляти будеш!

-Та тут ти тільки плутаєш! - Амала не стримувала емоцій, - кричиш до всіх та й сваришся! Що з тобою відбувається?

Домінік роздратовано гримнув дверцятами тумбочки, яка була відчинена, що всередині аж тарілки забриніли. Він кинув суворий погляд на доньку, прошипівши:

-Щоб сьогодні увесь будинок відмила, тобі ясно?!

Амала дещо спантеличилась, але запал не збавила:

-Я сьогодні додому о восьмій вечора повернусь.

-А будеш знати в якій манері з батьками розмовляти, щипавка.

Він розвернувся та вийшов з кухні. Амала розгнівано видихнула, також вийшовши з приміщення.