ГЛАВА IX „БОЖЕВІЛЛЯ”

Наступного дня, в п'ятницю, Дарсія та Нора після пар мали йти додому до другої, аби зайнятися роботою над проектом. 

Вони йшли вулицею, кожен будучи на своїй хвилі: Нора щось жваво торохкотіла, а Дарсія, навіть не розбираючи слів одногрупниці, думала: «Мені потрібно дізнатися інформацію про розслідування, яким вони займалися до загибелі, і справу про саму смерть. Але де і як? З Олівером, схоже, говорити марно. Алекс, ймовірно, теж нічого не розповість мені, і ще й Оліверу донесе, якщо я буду щось його запитувати, - вона на хвилю припинила свій потік думок, раптом здогадавшись, - документи! Точно! Вони, напевно, зберігаються в міському архіві. І там ж, напевно, зберігається справа про смерть батьків. От би побачити її... Хоча б одним оком... Я би отримала відповіді на більшість моїх запитань. Але як? Не піду ж я вночі в міський поліцейський архів, читати справи про загибель подружжя Бейкерів та їхнє останнє розслідування», - вона затнулась, внутрішньо завмерши. У її душі прокинулась крапелька бейкерівського божевілля, яку дівчина, серйозно замислившись, не поспішила загасити. 

-...Дарсія? - повторила Нора. 

-Що? - висмикнувшись із роздумів, байдуже запитала дівчина. 

-Ти взагалі слухала мене? 

-Я замислилась. 

-О-о-ой, розумію. Це як я вчора на лекції, він щось розказує, а я голову на парту і десятий сон вже бачу. 

Дарсія промовчала, відвівши важкий погляд.

Раптом Нора спинилася біля одних воріт та, відімкнувши хвіртку, гостинно відчинила її навстіж, промовляючи: 

-Ласкаво прошу. Проходь. 

Дарсія мовчки пройшла на подвір'я, чекаючи на Нору. Та також пройшла за паркан, замикаючи хвіртку. Подвір'я було просторе: там була і гойдалка, і альтанка із вимуруваним мангалом, багато плодових дерев... Дівчина направилась до вхідних дверей, кажучи: 

-Ну чого ти? Не соромся. Вдома нікого немає. Ходи. 

Дівчата пройшли в будинок, який, до речі, був не менш просторим за подвір'я. Нора байдуже кинула піджак на вішак, почекавши Дарсію. 

Вона повела подругу на другий поверх, де була її кімната, так само щось торохкочучи. По дорозі нагору зустрічалися мальовані картини. Вони були наче живі, деталізовані та яскраві. Переважно це були пейзажі. Море, гори, місто, поле, ліс, галявина, річка... «Невже Нора малює? - думала Дарсія, - виглядає доволі непогано...» 

Дівчата розмістилися у кімнаті. Вони сіли за стіл одна поруч з одною. Нора, вмикаючи ноутбук, запитала: 

-Ти вже думала над темою? 

-Ні. 

-Чому? 

Дарсія промовчала, спостерігаючи, як вантажиться Ворд. 

-Мені подобається тема історії конституції Великобританії. Що ти думаєш? 

-Непогано. 

-Класно. А який буде інтерфейс та конфігурація нашого проекту? 

-Я би зробила презентацію. 

-Я не вмію досконало робити їх... - злегка розчаровано протягнула Нора. 

-Я зроблю. 

-Справді? Ти вмієш? - здивовано мовила дівчина. 

-Якби не вміла, не пропонувала б, - закотивши очі, відповіла Дарсія. 

-Кла-а-ас. А ти мене колись навчиш? 

-Якщо доведеться, - зверхньо пробурмотіла дівчина. 

-Чудово. Тоді я буду підшукувати та редагувати інформацію, а ти складатимеш її у презентацію. Гаразд? 

-Гаразд. 

-А ти знаєш, що там ще обов'язковою критерією оцінювання проекту є огляд справжніх документів та інтерв'ю у працівників правоохоронної сфери? 

-Знаю. 

-Коли ми цим займімось?

-Нора, не жени коней. Ми ще навіть титульного слайду не зробили. 

-Гаразд, пробач. Давай почнемо працювати. 

Дівчата плідно попрацювали протягом кількох годин. Нора виявилася доволі недурною дівчиною. Вона була грамотною та уважною, хоч і занадто гіперактивною та говіркою, що іноді дратувало Дарсію та збивало її з робочого настрою. В одну мить вона ледве була не сказала Норі кілька слів, але стримала себе. 

За завершенням запланованої на сьогодні роботи, Дарсія швиденько почала збирати свої речі, аби піти додому. Та Нора, помітивши це, здивовано запитала: 

-Вже йдеш? 

-Так. Робота ж виконана. 

-Не хочеш ще залишитись на хвилинок сорок? Я зроблю бутербродів, вип’ємо чаю, у мене ще тортик є. Мої батьки не швидко повернуться, можеш розслабитись. 

-Дякую, але ні. 

-О-о-ой, ну я так і знала, що ти так скажеш, - опустивши нижню губу, посумніло протягнула дівчина, - ну залишся. Не будь занудою. 

-Тобі мало однієї відмови? 

-Так. Але мені буде достатньо однієї згоди. 

«Я настільки втомилася, що здатна зараз лише на сварки із бабусями у громадському транспорті...» - промайнуло у її голові. 

-Я поспішаю. Можливо, іншим разом.