ГЛАВА III „У НЕВІДОМОСТІ”

Юнак сидів перед ноутбуком, нахмуривши брови. Він подавав документи до університету. Хлопець тривалий час думав над тим, яку професію хоче обрати. Довго не міг вирішити. У своїй уяві він був і журналістом, і істориком, і математиком... Але врешті решт його погляд впав на юридичний факультет, куди він, безпосередньо, й подавав документи.

Зейн був аж ніяк не дурним хлопцем. Йому легко давалася освіта, він швидко запам'ятовував матеріал та вміло використовував знання на практиці. Сам юнак був досить вродливий. Його глибокі бурштинові очі, що дивилися впевненим у собі, харизматичним, до мурашок пронизливим, але в глибині душі добрим та ласкавим поглядом, гармонійно поєднувалися із темно-русявим волоссям, підстриженим у стрижку "Теніс". Волосся на маківці було трохи подовжене, а з боків і на потилиці коротше. Ще більшої чіткості та виразності його очам додавали густі брови. Ніс був прямий і гострий, чітко виражені вилиці та кадик. Висока, спортивна, підтягнена статура, серйозний, дорослий погляд та низький, оксамитовий голос вселяли іншим поважливе ставлення до юнака. 

Раптом він опустив погляд на стіл, розглядаючи документи, які були перед ним розкладені. Юнак цмакнув язиком та, закотивши очі, подумав: «Сертифікат про освіту...» Зейн невдоволено нахилився до тумбочки, навпомацки шукаючи папку із документами. Але там нічого не було. Хлопець збентежено заглянув всередину. Там було пусто. «Ну точно...» - промайнуло у його голові. 

-Мамо! - крикнув юнак. 

Тиша. 

-Мамо! - повторив він. 

Знову мовчання. Зейн повторно цмакнув язиком, підводячись з місця. Хлопець підійшов до дверей її робочого кабінету, зайшовши всередину. Рейчел, його мати, сиділа за столом, уважно й напружено опрацьовуючи якісь матеріали. Помітивши сина, вона, не відриваючись від свого заняття, запитала: 

-Що? 

-Двері відчини, ти настільки абстрагувалась, що не чуєш нічого. 

-Пробач, Зейн. Мені потрібно сконцентруватися на роботі. 

-А що ти знову робиш? 

-Опрацьовую історичні матеріали... У Шотландії знайшли нові недосліджені історичні джерела. 

-Це означає, що ти знову поїдеш у відрядження?( - посумніло запитав хлопець. 

-Така вже робота історика, сину, - зітхнувши, відповіла Рейчел, - ти щось хотів? 

-Так. Я документи до університету подаю. Куди ти переклала мою папку з документами після ремонту столу? 

-У мене в спальні, у крайньому відділені шафи. 

-Угу. Дякую. 

Зейн кинув ще один погляд на неї, після чого вийшов із кабінету, залишивши маму одну, та, прикривши двері, попрямував до спальні. Юнак пройшов до кімнати, одразу направившись до шафи. Він відчинив дверцята та став навшпиньки, аби дістати свою папку з документами, адже вона стояла на найвищі полиці. Хлопець поклав її на ліжко, діставши із першого файлу свій сертифікат. Він протягом кількох секунд задоволено дивився на нього, пишаючись результатом випускних екзаменів, після чого поклав його на ліжко та взяв до рук папку, закладаючи на місце. Але папка зісковзнула, через що звідти висунувся й випав якийсь заламінований листок. Юнак зітхнув та, поклавши папку на місце, опустився вниз, аби його підійняти.

Та його погляд зачепився за верхній так званий "заголовок", де великими літерами писало: "Свідоцтво про смерть". Зейн одразу здогадався, про чию загибель буде написано у цьому папері. Він нахмурився, піднісши документ ближче до очей. Хлопець не помилився. На першій стрічці красувалося знайоме йому ім'я Алан Едеван. Всередині все зрушилось. Його настрій моментально впав. Юнак перекинув погляд на наступну стрічку. «Мій батько помер двадцять шостого березня, - роздумував Зейн, - рівно за місяць до мого народження. І чому мама ніколи детально не розповідала про тата?» Він пройшовся іншими рядками, ознайомившись із всім свідоцтвом. «І чому він помер? Що могло такого статися? Мама лише говорила, що він був поліціяном, і загинув на якомусь завданні. Але що то було за завдання? Цікаво, якщо гарно, обережно розпитати, вона розповість?» Зейн ще трохи порозглядав свідоцтво та, важко зітхнувши, підвівся й сховав його на місце, забрав сертифікат та пішов до своєї кімнати. 

Рейчел справді мало розповідала сину про його покійного батька. Чому? Спочатку він сам не розумів та дуже дратувався через це. Та, трохи подорослішавши, хлопець зрозумів, що для матері це була просто болюча тема для розмов. Вона лише завжди говорила, що Зейн неймовірно схожий на нього. Очі, обличчя, навіть манера ходьби та деяких рухів були в точності, як у Алана, його покійного батька. Бували навіть моменти, коли мама задивиться на сина якимось зажурливим, лагідним і злегка печальним поглядом. Та на його збентежені питання «Що сталося?» просто байдуже відмахувалась, розчаровано зітхаючи. Юнак сам помічав схожості у своїй та татовій зовнішності, неодноразово розглядаючи фото на полицях у вітальні. Там були і їхні з мамою спільні знімки, і його особисті, і його з друзями. Раніше Зейн, десь до років шістнадцяти, несильно переймався цим питанням. Та останнім часом йому ставало дедалі цікавіше дізнатися все про його тата. 

Наступив вечір. Хлопець подав документи до університету, залишок дня займаючись якоюсь маячнею. Він постійно роздумував про те, як розговорити маму, аби вона розповіла йому щось про його тата. 

Зейн переступив поріг кухні. Рейчел крутилася біля плити, то м’ясо перевертаючи, то колупаючи картоплю у каструлі, щоб дізнатися, чи зварилась вона, то роблячи салат. Помітивши сина, вона втішилась, промовляючи: