ПРОЛОГ

Дисклеймер

Наукові терміни вжиті у приблизному та, можливо, неточному значені. Усі події та персонажі – вигадані, будь-які збіги – випадковість. Приємного читання.

*Великобританія, Лондон, XXI століття*

Вона бігла вниз, швиденько перебираючи ногами по сходах. Вісімнадцятирічну дівчину терміново покликали до зали. Вона була б не так заохочена із усіх сил бігти туди, якби не обставини та події, що відбулися за останні тижні, які стиснули та майже що розчавили її за цей час. Серце билося швидко, чи то через фізичну активність, яка раптом пробудила всі системи організму після тривалого сидіння на місці за ноутбуком, чи через несподіваний прилив деяких емоцій.

Дарсія ступила на останню сходинку, що пронизливо рипнула, рознісши цей звук по всьому приміщенні голосним відлунням. Це був єдиний звук, який перервав гнітучу тишу, що давно тут панувала. Хоча останнім часом гнітучою була не лише тиша...

За столом стояли, так, саме не сиділи, а напружено стояли чоловіки: Олівер, Алекс та Домінік. На їхніх обличчях була натягнута незрозуміла вуаль, ховаючи у собі щось дивне, що могло зараз перевернути все. Там була і безвихідь, і злість, і печаль, і... Страх? 

Дарсію обдарували трьома важкими, нещасними поглядами. Вона запитально хитнула головою вбік, нахмуривши брови та повільно дихаючи ротом. 

-Я... Прийшла, - невпевнено протягнула дівчина, помічаючи їхнє сум'яття, - що сталося? 

Чоловіки перекинулись між собою німою розмовою, після чого Олівер, загладивши назад злегка посивіле волосся, промовив: 

-Дарсія, тільки що надійшла трагічна звістка... Твої батьки загинули. 

У цей момент відчувся зловісний біль у грудях. Її серце вразили гострим отруйним списом. Відчувалося, як він безжалісно порвав шкіру, зламав ребра та наскрізь пронизав нещасне серце. Увесь її внутрішній світ, навіть не встигнувши розумом усвідомити цього факту, в момент рухнув, голосно розбився, розлетівшись дрібнесенькими гострими уламками. Вона хотіла закричати, але страх та відчай стиснули гортань своїми химерними пальцями, впиваючи гострі криваві нігті у ніжну, тендітну шкіру. Їхні фігури знущально вигиналися у неї перед очима, сміялися, кричали, показуючи всю її безпомічність та безвихідь.

Дівчина зробила зніяковілий крок назад, судомно видихнувши. Ноги підігнулися, і вона почала падати. Тендітне тіло підхопили чиїсь міцні руки. Грубі чоловічі голоси почали щось занепокоєно говорити, але ці слова не долітали до її свідомості.

Це було те, що вона найбільше боялася почути. Все почалося ще давно.

Дарсія Бейкер була донькою відомих детективів: Даніеля Бейкера та Кетрін Бейкер. Її тато був власником та, безпосередньо, керівником невеликого детективного агентства у Лондоні. Разом із колегами, дружиною Кетрін, братом-близнюком Алексом, давнім другом Олівером Брауном, що був неодружений, та близькими знайомими Домініком та Джейн Девісами, що були одружені, вони розслідували безліч справ від чогось простого та іноді банального до розслідувань типу вбивств, глобальних грабежів і такого іншого. Батько займався цим із молодих років, тому йому вдалося побудувати потужну правоохоронну структуру та хороший авторитет серед інших поліціянтів та детективів. Принаймні, серед більшості…

Усі члени агентства жили у одній будівлі разом зі своїми дітьми. Дружина Алекса, Лаліт, та двоюрідні брат і сестра Дарсії Ліам та Мішель; діти Домініка та Джейн Хейдон, хлопець Дарсії, і Амала, та усі вищеперераховані. 

Усе тягнулося, напевно, уже місяців два, можливо, більше. Агентство взяло в руки найважчу справу за всю їхню кар'єру, що стало фатальною помилкою. Ніхто й гадки не мав, що все буде настільки складно та навіть страшно. Останні тижні були неймовірно напруженими. Детективів часто не було вдома, а як це й відбувалося, у залі звучали одні крики та сварки, роздратовані удари кулаком по столу та важкі зітхання. Даніель постійно був у неймовірній напрузі та хвилюванні. Він ні з ким не спілкувався, одного разу в нього скочив тиск, що ледве не довелося викликати швидку. Кетрін часто плакала. Дарсія нерідко помічала, як мати, будучи одна у кімнаті, стоїть біля вікна, важко схлипуючи. Дівчина намагалася якось підтримати батьків, розрадити. Із мамою було легше. Вони іноді розмовляли вечорами, донька лагідно пригортала виснажену матінку до себе, заспокоюючи її душу. А з татом дівчина не обмінялася навіть однією реплікою за останні декілька днів. Він постійно був не в гуморі, у вільні хвилини залишався на одинці, не бажаючи когось підпускати до себе.

Дарсія взагалі не знала, за яку таку справу взялося агентство. У неї навіть не було уявлення, із чим пов'язане це страшне розслідування. Їй просто ніхто не говорив. Адже долю інших розслідувань батько часто розповідав доньці. Дівчина також мріяла стати детективом, як і її батьки. Тому тато ділився усім із нею, розуміючи, що їй це піде на користь. Взагалі їхні стосунки були доволі… Милі? Вони дуже добре розуміли одне одного, батько не був суворий до неї, хоча виховав гідно. Дарсія неймовірно любила його та довіряла. Про Дарсію та Даніеля можна було сказати «Яблучко від яблуньки». Як зовнішньо, так і внутрішньо вони були, як дві краплі води.

Її волосся було такого ж кольору, як і у її батька: до поясниці звисали довгі чорні, наче кам’яне вугілля пасма, на чоло спадала чолка. Обличчя та увесь тон шкіри був такого ж блідого відтінку, за певного освітлення тіло взагалі здавалося білим. Лице так ж само мало гострі риси, ніс з горбинкою. Лише очі у неї були мамині: яскраво-сині, глибокі…