Глава 7

Я забула! Просто забула про неї. Увесь день перетворився на божевільну карусель, коли катаються на твоїх нервах.

— А то що станеться? — запитав дракон.

— Я сьогодні пропустила крізь себе стільки народу, вислухала все, що тільки можна, — затараторила я. — Якщо мене зараз змусять ще й ногами дриґати, я просто не витримаю.

Двері розчинилися, і на порозі з'явилася задоволена й виспана Наталка. Їй хоч із гармат під вікнами стріляй — не прокинеться. На ній коротка блакитна сукня з глибоким декольте й незмінні підбори. Утім це її звичайне домашнє вбрання. Під пахвою Пушок із сумними очима. Здається, він догори лапками.

— Алло! — почала вона. — Під вікнами стільки на-ароду! Ви вже вибрали кого-небудь? Я читала книжку. Нудьга цілковита. Дві сторінки витримала-а. І в нас сьогодні день фітнесу.

Задоволений погляд ковзнув по мені й впав на Алана, який обернувся до неї.

— Ой, здра-астуйте. Не буду вам заважа-ати. Алло, чекаю в головному залі, — Наталка зібралася вже йти.

Який фітнес? Мені б чашку теплого чаю, покривальце й ліжечко. Або масажиста.

— Наталко, стій! — крикнула їй. — Алане, це Наталка, іншомирянка, яка живе в мене. Вона візьме участь у відборі. Її теж потрібно обстежити.

Алан вигнув брову.

— Король у курсі?

— У правилах не сказано, що моя дівчина не може взяти участі, — стенула плечима. Поки він буде з Наталкою, я втечу до своєї кімнати, замкну двері, затички у вуха й спати.

Пушок заскімлив у її руках, намагаючись вирватися.

— Дозвольте представитися, Алан Стемфрі, — чоловік підвівся й по-джентльменськи вклонився.

— Наталка-а, — вона подала йому руку.

— Приємно познайомитися, — легка усмішка, і він торкнувся губами її руки, чим викликав легкий рум'янець на її обличчі.

— У вас такі окуляри шикарні. Де купили? — запитала вона.

— Сам зробив.

— Сам? — Наталчин подив був безмежним. Таке враження, що вона все життя думала, наче речі з'являються одразу в магазинах.

— Там, де я живу, важко знайти майстра, який би зробив таку річ. А що таке фітнес? — Алан так і стояв, трохи затуливши мене. Ну, спасибі й на тому. Він, звісно, високий, але це не врятує від Наталчиних спроб привчити мене до спорту.

— Фізичні вправи, щоб підтримувати форму. Дуже корисна річ. А де ви живете?

— У лісі.

— Я думала, це в нас лікарі погано живуть. А вони й тут не особливо заробляють, — Наталка поправила волосся.

— Цікаво, — задумався чоловік. Упевнена, у нього з’явився план стартапу для Ветлунга. Фітнес-клубів тут немає. Армію не беремо до уваги.

— А ви хто? — примружилася Наталка.

— Це лікар, Наталочко, — утрутилася я. Пам'ятаю, як вона сміялася над словосполученням «лікарський порадник». — Він оглядає іншомирянок.

— Ліка-ар? — скривилася вона. — Але я здорова.

— Усі так кажуть, але є багато хвороб, які сидять усередині людини й виявляються вже в гострій формі, — пояснив чоловік.

Узяв Наталку під лікоть і повів до своєї комірчини. Мій рятівник.

Спорт корисний, і Наталка правильно робить, що привчає мене до нього, інакше я перетворилася б на щось товсте, що заходить у двері боком, наминає цукерки за робочим столом, а потім дивується — а чого це я гладшаю?

Доглядати за собою треба завжди — по-перше, прекрасна форма, по-друге, хороше самопочуття.

Тільки я підвелася, як до кімнати зайшла Грета.

— Лист від короля, — вона подала мені конверт.

«Герцогине Загорулько Алло Петрівно, вам відшкодують усі збитки у визначеному вами розмірі після завершення відбору. Подано запит до храму богині Яухтурей головному храмовникові Дервіану Ітанові на дозвіл показати вам текст пророцтва. Після схвалення головного храмовника ви зможете прибути до храму й прочитати його.

Добраніч! Король Натан Вандар Перший».

Чудово, у храмі я ще не була за всі п'ять років, відколи живу у Ветлунзі.

Так, виспатися не завадить. Я аж усміхнулася від милої фрази на прощання. Король усім у посланнях бажає на добраніч? Упевнена на всі сто.

— Герцогине, — Грета звернулася до мене, злегка переминаючись із ноги на ногу. — Я вам служила вірою і правдою цілий рік.

Усередині все похололо. Вона хоче піти? Як же я без неї? Де я ще знайду таку помічницю?

— Дозвольте мені взяти кілька тижнів відпустки, — тицьнула мені ще один папірець із проханням.

— Боже, Грето, не лякай так. Звісно, іди, якщо тобі треба, — я дістала перо й підписала папірець. Непогано вона так підгадала. У палаці й так купа слуг, а моя нехай відпочиває.

Грета заслужила на це. Правда, будинок без неї припаде пилом.

— Дякую, — ледь помітні зморшки з'явилися в куточках її очей і рота.

У коридорі почувся шум. Я визирнула туди й побачила Наталку та Алана, які про щось сперечалися. П'ять хвилин тому познайомилися, а вже лаються.