— Ну що, дівчата, — звернулася Луїза до всіх, поки Гіллеберт оглядав сцену.
— Підіймайтеся по двоє й демонструйте, що ви зробили.
Ось тільки ніхто з місця рухатися особливо не хотів.
— Ну що, хто перший? — продовжила Луїза.
Ніхто не поспішав бути першим. Я тим паче. Закінчувала як могла другий вінок.
І все ж на сцену вийшла перша парочка. Вони поклали квіти в кошику так, що вони обмотували його по обідку ручки. А решту квітів виклали у вигляді куба.
Крісті видихнула і схопила мене за руку, коли друга учасниця махнула рукою. Квіти злетіли з кошика й закружляли в повітрі.
— Чудова демонстрація сили, — Гіллеберт поплескав у долоні.
Я нервово проковтнула. Що за демонстрація сили?
— Що це означає? — я подивилася на почервонілу Крісті, але що вона, тільки плечима й могла стенути.
— Ви проходите далі. Прошу в цей бік.
— На славу Тріаналона! — крикнули дівчата і втекли в зазначеному напрямку зі сцени.
— Наступні. Дівчата, ми всього лише перевіримо вашу магію. У цьому немає нічого страшного. Ви самі повинні розуміти, що відбір потрібен для того, щоби знайти найкращого мага.
Слідом пішли ще дівчата. У них теж вийшло щось неймовірне. Квіти то ширяли в повітрі, то обсипалися пелюстками.
Ось це ми вчора з Крісті пропустили.
— Ти знаєш, як це робити? — прошепотіла я.
Вінок закінчила.
— В теорії — так. Але мені треба б трохи часу на репетицію, — сказала Крісті. — Пробач-пробач. Якби я знала.
Шкода було дивитися на Крісті. І де та пробивна дівчина, якою вона була в перший день мого потрапляння? Вона ж така жвава була!
— Крісті, спокійно. Усе ми зможемо, — я підбадьорила її.
Хоча справи наші відверто жахливі.
Дівчата все прибували й прибували на сцену. Деякі взагалі нічого не могли, і їх миттю виключали. Вони відходили до іншого натовпу, а їхні мітки на плечах гасли за клацанням пальців короля. Наша черга наближалася.
Крісті нервувала, як і я. Треба ж було так проґавити все вчора! Але гаразд. Якщо ми провалимо випробування, то я повернуся додому. Так, шкода Крісті. Вона так хотіла заробити на відборі, але що поробиш? Свій шанс вона втратила вчора в саду. А що, якщо я зможу закликати магію? Як із драконом у підземеллі!
Мене кинуло в жар. Бідна дракониця сиділа під замком. Вагітна. Зачинена. Я на секунду уявила, що й мене так могли зачинити. Ой-ой. Може, навіть добре буде, якщо ми вилетимо?
Я поглянула на Вледайрена. Його погляд ковзав натовпом дівчат, поки не зупинився на мені. Він обвів поглядом моє тіло, а мені стало спекотно. Я відвела очі, але однаково відчувала, що він дивився тільки на мене.
Наша черга наближалася. Крісті тремтіла поруч зі мною. Ще б пак. Тут дівчатка такі фокуси показували, що ми просто пролітаємо повз. І якщо перші показали просто фокус, то останні демонстрації магії, на відміну від інших, були дивовижними. Квіти літали над сценою, збиралися в химерні фігури.
А он та руда Зейла, яка двері магією вибивала, і зовсім зробила квіткового дракона, з пащі якого вилітали квіточки.
Загалом, неймовірна краса. Але Зейла нам не суперниця. З її силою — вона має викликати першочерговий інтерес у короля. Отже, її викреслюємо.
І, звичайно ж, їй король і навіть Вледайрен поплескали найбільше.
— Ходімо, — сказала Крісті й взяла мене за руку. — Я що-небудь зроблю.
Я видихнула, довірившись їй.
Виходити на сцену було ще те випробування. Востаннє я так виходила тільки за дипломом у школі.
Король, Луїза і Вледайрен дивилися на нас.
— Ось наші вироби, — почала я.
Крісті стояла позаду мене і тремтіла.
Король ковзнув поглядом по вінках і подивився на мене.
— Це на голову, — я нервово проковтнула й одягнула один на голову.
Обруч приємно стиснув, а ось я скривилася від квіткового аромату.
— Продемонструйте силу, — сказала Луїза, похмуро дивлячись на нас. — На славу Тріаналона.
Я поглянула на Крісті, але та застигла в жаху. Каблуком наступила на ногу дівчини.
Та злегка оклигала. Я передала їй вінок.
— Зараз покажемо, — вона дивилася на квіти. — На славу Тріаналона.
Навколо неї закружляла темрява.
Король навіть злегка подався вперед, а в його очах спалахнув вогник. Вледайрен же дивився тільки на мене, прямо свердлив поглядом. Як і Луїза. Хм, от вона фаворитка короля, але принц на неї не схожий. Отже, вона не його матір? А де тоді матір Вледа?
Але тут Крісті змахнула рукою. Її темрява вбралася у квіточки.
— Все вдасться, — прошепотіла Крісті.
Її очі спалахнули. Вінок із її руки почав злітати. Він злегка закружляв у повітрі.
Чоло її вкрилося крапельками поту, коли вінок прискорив своє обертання. Причому дуже сильно. Маленький ураган виник під ним.
— Ой, — сказала Крісті.
Я округлила очі. І в цю мить щось затріщало. Моє волосся тріпнулося.
Бабах.
Вінок у повітрі вибухнув. Пелюстки й залишки тирси посипалися на нас зверху блискучими іскрами.
— Ой, — знову сказала Крісті.
Над моєю головою щось затріщало. Уся річ у тому, що сцена була оточена деревами, крони яких створювали щільний заслін. Так ось. З вінка ніби вистрілило в крону кілька зарядів темних куль.
Й ось цей тріск зараз лунав над моєю головою.
Я підвела погляд. Величезна гілка висіла в повітрі на одному «чесному слові». Вона розгойдувалася з боку в бік.
— Ой, — сказала втретє Крісті.
І тут, як у сповільненому фільмуванні, я побачила як на мене почала падати гілка. А я застигла на місці, несила зрушити.
І ще гілки колихнулися на деревах. І теж почали падати. Просто гілковий дощ.
Наді мною спалахнув чорний кокон. Почувся свист і шелест листя. До мого плеча доторкнулося щось гаряче.
Темрява вмить зникла. Вледайрен стояв поруч. У його руці виднівся чорний меч. Він був ніби зітканим із темряви. Поруч із нами валялися розрубані тріски й листя. Нас в цей час не торкнувся жодний листок, жодна трісочка.