Глава 12

Настала й наша черга. Страшно було дивитися на короля. Сидів такий злий. Постукував пальцями об підлокітник.

Але ось прийшла наша черга виходити на сцену.

Я взагалі не нервувала. Ну майже. Якщо не дивитися на короля, то я була сповнена самовладання.

Ми зійшли на сцену і встали на свої місця. Ну що? Наша майже безсонна ніч не могла минути марно.

Я подивилася на короля. Цікаво, а де мій Лимар? Напевно, у покоях гризе меблі. Сподіваюся, що Габріель його хоча б годує.

Пролунав удар об трикутник. Дівчина, яка в нього вдарила — Домініка, відійшла вбік.

— Ласкаво просимо на нашу виставу, — на середину сцени вийшла Надін. — Сьогодні вашій увазі ми продемонструємо сцену битви нашого короля Габріеля з драконом. З величезним драконом.

Король навіть не поворухнувся. З таким обличчям незворушним сидів, що ставало страшно. Може, його хтось на статую перетворив?

— Сподіваюся, боротьба була не на роздягання? — запитав він, відмираючи.

Надін зніяковіла у відповідь на висловлювання короля.

— На виживання, — сказала вона. — Це була кровопролитна боротьба в лісі.

Я пхнула Свєту в бік. Вона перша мала вийти. Оскільки у нас жодного реквізиту не було, то дівчата вирішили скористатися магією.

Анжела, що грала дракона, закликала трохи вогню навколо себе. Надін вирішила не бути королем. На цю роль призначили іншу дівчинку. Вона постаралася, і навколо неї заіскрило блискавками. Хоча насправді магія короля — темрява. Але нічого. Хто як умів, так і робив. Вона взагалі єдина, хто могла хоч мінімально бойову магію закликати.

Я зустрілася поглядом із королем. Він пильно дивився чи то на мене, чи то на Світлану.

Навіть примружився. Так, спокійно, Лейро. Не можна показувати, що це я.

— Величезний дракон виповз того дня зі своєї печери, — продовжила Надін.

З кінчиків пальців заструменіло зелене сяйво. Ось так. Я хотіла зробити його яскравим, але щоби воно не особливо виділялося з-поміж іншої магії.

Тепло розтеклося тілом від живота. Від несподіванки я ледь не скрикнула. З моїх пальців вивергалася зелена розкіш. Яскравий туман стікав із них, огортаючи сцену.

Раніше мені завжди доводилося напружуватися, щоби моя магія хоч трохи вдавалася. Я зовсім забула, що зараз я сильніша й можу навіть ось так. Як цікаво. У мене з’явилася сила, якою мені подобалося користуватися.

Ось тільки на сцені виникла затримка. Свєта наполегливо махала руками, вдаючи, що це її магія теж. Надін дивилася на нас округленими очима.

Я очима показую, мовляв, продовжуй. Але вона стала в ступорі. Та що ж таке? Там он до короля дракон зараз підкрадеться. Це я про обійняту полум’ям Анжелу. Вона обережно ступала сценою в зелені, рухаючись у бік короля, якого грала ще одна учасниця.

— Він полював на свою здобич! — продовжила я.

А що? Треба було рятувати становище. Пам’ять у мене хороша. Іноді. Якщо справа стосувалася документів або ось таких текстів. Якось довелося цілу промову короля Габріеля запам’ятати.

Ось тільки Надін ніяк не могла відійти. Її ніби скувала моя магія.

Так, гаразд. Я ж колодою прикидаюся. Опустила руки, відпустивши магію. Вона мала б розсіятися, але зелень стійко стояла. Вмерти! Я така сильна зараз. Просто неймовірно.

— Король не відразу помітив дракона, — продовжила я.

Ну, хоч наш «король» могла рухатися. Вона зробила крок до дракона.

— Так, не відразу. А все тому, що дракон ховався. Йому потрібна була магія короля, — вичавила із себе Надін.

Хух, з нею все гаразд. Може, просто злякалася магії?

«Король» і дракон закружляли навколо один одного.

— Звір був дуже злим, — вставила я.

— Так, дуже злим. І дуже хотів магію короля.

Я як могла підказувала Надін слова її ж тексту, а вона описувала вголос те, що відбувається на сцені.

Поруч тужливо співала ще одна трійця дівчат. Хоч у них жодних проблем не було.

Ми намагалися зіграти задум. Дракон насідав, король боронився. Полум’я і блискавки миготіли на сцені, оповиті зеленню. Взагалі, у нас повинно було бути, що король і дракон були головними ключовими фігурами, а вийшло так, що я — як балакуче дерево — і тремтячий кущ у вигляді Свєти. Ні, вона не тверк виконувала. Вона просто злегка тремтіла.

Й ось у кінці вистави, коли король переміг дракона, усе закінчилося. Король підвівся з місця й попрямував до сцени. Він нічого не говорив, поки йшов.

Я нервово проковтнула, коли він зійшов на сцену. Здавалося, що він свердлив мене поглядом. Я завмерла. Ну от і все. Тепер точно дізнається. Але я вранці точно мастилася кремом. Тож обличчя змінене. І все ж страшно.

Тільки б не дізнався.

Я стиснула кулаки, готуючись знову випустити магію.

Габріель виглядав, як злісний і страшний звір, поки йшов сценою до нас.

Ми всією нашою групою миттю схилили голови. Ну, не всі. Свєта відзначилася, як завжди. Не вклонилася й голову не схилила. Потрібно буде її злегка підучити, як і що тут.

Король завмер посеред сцени.

— Не бійтеся, пані. Я не кусаюсь. Підійміть голови.

Довелося підкоритися. Так, не боїмося.

Я намагалася заспокоїти себе. Не покарає він мене. Після того нашого прощального поцілунку можна стратити.

Габріель повільно рушив між нами, оглядаючи обличчя кожної. Та що ж відбувається?

Я подібного взагалі ніяк не очікувала від Габріеля. Він зараз був настільки непередбачуваним, що прорахувати ніяк. Ось я знала його стільки років, але таке бачила вперше. Гаразд, я близько із ним не бувала. Ну, не завжди.

— Це ж твоя бойова магія? — запитав він у дівчини, яка грала короля.

— Так, — відповіла вона.

— Чудове володіння.

Я підійшла ближче до Свєти, поки король був до нас спиною. Потраплянка помітила мій маневр і підморгнула мені. Ну так, їй веселощі.

— Не здавай мене, — прошепотіла їй.

Та кивнула. От і чудово.

— Чудове володіння. Як давно займаєшся бойовою магією? — продовжив допитувати король дівчину.