Глава 6

Я ходила туди-сюди. На мене вже позирали стражники.

— Ану йди, — гаркнув один.

— Я чекаю подругу, — сказала я й похмуро подивилася на нього.

Та що ж таке? Знову незнайомий. Бертольд, мабуть, найняв багато нових людей. Колишніх стражників я в обличчя знала, як і вони мене. А ці новенькі.

Та й палитися перед іншими учасницями відбору теж не можна. Щось я взагалі не подумала. А як же я Лимара заберу? Ох, ще й у північному крилі мій магфон. Треба б Марі якось зустріти. Але вона дівчинка розумна, забере все. Мені немає про що хвилюватися.

Тільки про потраплянку.

Уся річ у тім, що я зараз дуже ризикую, стоячи в проході із залу в те крило, куди нас направив король.

Мало того, що стражники задивляються, так ще й своїм очікуванням я створила натовп.

Дівчата теж чомусь вирішили затриматися. І я, здається, здогадуюся чому. Усе ж хотілося їм показати себе наостанок.

Де ж Свєта?

Так, гаразд. Якщо її король не пропустив далі з якоїсь причини, то я можу вийти з замку. Таємні ходи я тут знала, тож не проблема.

Наступною увійшла злегка розгублена дівчина.

— Там король пішов, — сказала вона. — Розпорядник усіх відправляє, як йому заманеться. А все через ту дівку. Точніше, через тих двох.

На мене покосилися.

— А що з тією, що стояла за мною? — уточнила я, не звертаючи уваги на погляди.

Ох, знали б дівчата, що мене подібне ні краплі не лякає.

— Він наказав її схопити й перевірити, — пояснила учасниця. — А потім її відпустили, але не туди. І незабаром король сам пішов.

Я насупилася. Мабуть, короля відвернули якісь справи. Сподіваюся, що я йому не потрібна буду. Усе ж ще треба змити із себе бойову розмальовку.

— Ось-ось. Нічого стояти тут, — сказали стражники.

Я здалася. Попрямувала туди, куди вони вказували.

Отже, сюди зводили всіх, кого вибрав король, але додому відправляли ще й тих, у кого є мітка.

— Ми бачили, що в тебе мітка слабка, — пролунало позаду. — А тебе однаково пропустив король.

— Це ви мені? — я повернулася в їхній бік і усміхнулася.

Еге ж, подібного я явно не очікувала.

— Так, тобі, — вставила одна нахабна учасниця.

— Дівчатка, в мене немає причин з вами сперечатися. Та і чхати я хотіла на відбір, — сказала я. — Ну, пропустив король і пропустив, тільки й того.

— Ну-ну, — повз мене пройшли, боляче штовхнувши плечем.

Ось же вискочки. Погано, що в мене магфона немає. Так би дізналася, куди відвели Свєту. Ну нічого.

Я дочекалася тієї миті, коли нас відвели в ще один зал. Тут знову злилася з натовпом пропущених королем. Потрібно терміново з’ясувати, де Свєта. Як-не-як, а наказу короля не можна не послухатися.

Почекавши, коли дівчата і варта не будуть звертати одне на одного увагу, я вислизнула з залу й кинулася до портрета на стіні в дальньому кінці коридору. На ньому зображена матір Габріеля — гарна жінка зі світлим волоссям. Дуже вродлива, а погляд прям ух. Подейкували, що вона навіть сильніша від короля була.

Я натиснула на позолочену рамку. Почувся скрегіт. Портрет почав від’їжджати в щілину. Під ним утворився прохід зі сходами, у який я й ковзнула. Отже, куди могли забрати Світлану?

Тут прохід був не найзручнішим і вів він назовні. У ніздрі вдарив запах горілого масла. Ага, отже, гаражі. Тут у нас карети стояли.

Я вийшла з тіні й зупинилася. Точно. У мене ж магія поліпшена. Згадала заклинання, яке могло ховати від інших очей. Накинула його, здивувавшись, наскільки щільна пітьма мене оточила. Зазвичай мене з цим заклинанням тільки сліпий не міг побачити, а тут ідеально.

І тут я помітила Свєту. Вона злякано озиралася на всі боки. Її, мабуть, хотіли відправити на кареті кудись. Тільки цього бракувало. Я обійшла вздовж стіни й наблизилася до неї.

— Гей, пс, — покликала її.

Свєта здивовано почала озиратися, поки не помітила мою хмаринку.

— Ви хто? — запитала вона.

— Це я. Йди сюди. Тільки мовчки.

Свєта зробила крок до мене, і моє заклинання обплутало і її.

— Що сталося? Мені сказали, що тебе забрали стражники в інше місце.

— А, то не мене, — озвалася Свєта. — Просто ви так вискочили вперед, а на ваше місце мене штовхнула ще одна учасниця, а потім ще одна. Коротше, я загубилася. А потім цей дядько сказав, що я не підходжу.

Я подивилася на неї.

— Взагалі дивно, що я вилетіла.

— Але ти ж хотіла додому, — сказала я.

— Так, але однаково ж цікаво! — обурилася Свєта. — А раптом я б залишилася?

— А король пішов на той час?

— Ага, щойно ту забрали кудись.

Ти ба. Отакої. Цікаво, кого ж там повели геть.

— Так, ми зараз йдемо в мій кабінет, — я вивела Світлану на потрібному поверсі. — Дочекаємося, поки твоя мітка спаде, і ти зможеш повернутися у свій світ.

Свєта ледь встигала за мною. Я зняла магію й відразу поправила зачіску. Не скажу, що це сильно змінило мою зовнішність, але впізнати змогли б. Портал тільки потрібно буде забрати в короля.

— А якщо не спаде? — запитала Свєта.

— Якщо не контактувати з королем, то спаде, — пояснила я. — Нічого, зараз вирушимо до мене додому.

Ми вийшли на потрібний поверх. Повз нас знову промчали служниці, вітаючись зі мною.

Ми пройшли до кабінету. Я гадала, що зараз мені назустріч вискочить Лимар, але двері були зачиненими. Хм, мабуть, Марі ще не повернулася. Я постукала. Тиша. Так, напевно, вона ще не забрала дракончика або просто відвела в інше місце. Марі хороша дівчина. Вона не залишила б мене в біді. Шкода, що без магфона я, як без рук. Йти в північне крило теж було лінь, тож я запропонувала Свєті вирушити до бібліотеки.

— Ні, я однаково повірити не можу, що мене не взяли далі у відбір, — голосила вона всю дорогу. — Я ж єдина тут з іншого світу.

— Ти тихіше говори. Тут вуха в стін, — усміхнулася я. — Не треба нікому тут знати, що ти не звідси.