Глава 5

— Слухай, Свєто, я, звісно, теж читаю романи з пригодами, але навіть я б не подумала, що якщо потрапила в інший світ, то стану головною героїнею! — задумливо сказала я.

Лимар гаркнув. Він у мене теж цінитель літератури. Тільки він гризе листи списані.

— А шкода. Тоді мене врятував би король. Відвів би до себе в покої.

— Ну, ти розумієш, що це, швидше за все, було б на одну ніч? — питаю я.

— Чому? Я б нічого такого не хотіла. Тільки після весілля.

— У покоях короля?

Я важко зітхнула. Авжеж, буде важко. Але я її можу тільки віддалено зрозуміти. Потрапила в інший світ, ось і поводиться наближено до того, про що читала. Тут тільки допомогти й залишається. Ну за що мені все це?

— А що тепер? — запитала вона, обтрушуючись від пилу.

— Не знаю. Напевно, у вас які-небудь почнуться випробування, — я знизала плечима.

Але не встигла я і кроку зробити, як на мій магфон надійшов дзвінок.

Свєта з таким подивом подивилася на нього, що мені стало зовсім недобре.

— У вас і таке є? — запитала вона.

Я знизала плечима. Казала ж, що наші світи один від одного майже не відрізняються.

На лінії — керівник варти Бертольд.

— Лейро, мені доповіли, що в північному крилі з’явився привид. Мої люди незабаром туди прийдуть й усунуть.

— О, не турбуйтесь, я вже, — сказала я. — Це ніякий не привид. Просто учасниці невдало пожартували з іншої учасниці.

— Так? Але я однаково мушу туди послати людей. Потрібно все перевірити.

— Розумію. Шліть усіх. Усього найкращого.

Я вимкнула магфон.

— Вау, — тільки й видавила із себе Свєта.

Я знову подивилася на Свєту. Якщо проти неї будуть учасниці, а я буду поруч бігати як собачка і стежити за нею, то нічого доброго не вийде. І поки ми стояли в цьому порожньому коридорі — мені на думку спала ідея. Я поглянула на бідолашного Лимара.

Ось він мені найбільше заважав зараз, але нічого.

Я набрала повідомлення в магфоні Марі:

«Терміново прийди до північного крила й забери мого Лимара. Сховай його десь. Я увіллюся до учасниць. Дуже тебе прошу. Буду винна і зроблю все, що скажеш. Залишу дракончика в залі з трофеями. Якщо він зжере щось — головне, королю не говори».

— А ми тут так і будемо стирчати? — відвернула мене Свєта.

— Зараз йдемо, — відповіла я.

Лимар різко потягнув мене, поки я вибирала одержувача. Тицьнула на «Марі» й натиснула «відправити», поки дракончик тягнув мене до повороту.

— Я зараз увіллюся в натовп учасниць, — я попрямувала до залу з трофеями.

Вирішила переодягнутися так, щоби мене не можна було впізнати. У цьому залі знайшла плаття темно-зеленого кольору. Не без допомоги Лимара й магії прибрала кілька спідниць. На рештки ліг дракончик, уважно дивився на те, як Свєта допомагала мені переодягатися.

— Ось це справжня пригода буде. Хоча ви могли б залишити мене саму.

— Так, давай на «ти», — я охайно склала свою сукню.

Прийде Марі — забере її. І поклала ще вище, щоби Лимар не дістався. Швидко відправила ще одне повідомлення, щоби ще плаття й сумку забрала.

До кінця життя буду вдячна їй. У новій сукні немає кишень, не носити ж під пахвою магфон. Наскільки я пам’ятала, учасницям вони заборонені. Тому довелося і його залишити в сумці. Ох, сподіваюся, що сюди ніхто не навідається раніше Марі.

І залишилася найголовніша проблема — номерок. З міткою гаразд — можу свою показати. Вона справжня, але якщо король мене впізнає…

Я звикла ходити з хвостом і завжди з укладеним волоссям, а тому я швидко скуйовджую зачіску. Обличчя. Мене ж точно впізнають. Але я раніше завжди примудрялася так себе загримувати, що ніхто б не здогадався, що я — це я.

Помітила стару скриньку серед непотребу. У ній знайшлася стара косметика. Я ж рідко фарбувалася, коли працювала. А ось у вільний час.

— До речі, а де твій номерок? — запитала я у Свєти.

— Мій? А, той папірець? — вона знизала плечима. — Я його загубила. Та й дівчатка деякі їх повикидали.

Еге ж, кольори в косметичці вирвиоко й дуже яскраві. Якщо тут сильно нафарбуватися, то можна буде драконів здалеку лякати. Нафарбувалася, як змогла, під керівництвом Світлани, яка мені трохи допомогла.

— Ну як? Я схожа на себе?

— Якщо чесно, то схожа на ту, хто на трасі стоїть, — зізналася Світлана. — Але я не можу тебе впізнати. Сильно відрізняється від тієї, якою ти прийшла.

— О, дякую, — усміхнулася я і трохи стерла бойову розмальовку.

Подивилася на свою світлину — зовсім на себе не схожа. От і добре.

Я погладила Лимара, який віддано дивився на мене.

— Поводься добре. Увечері я тебе заберу.

Лимар подивився на мене і махнув хвостом.

— Так, ти лежиш тут, — показала я йому на купу суконь. — Місце.

Дракончик важко видихнув. Шкода його так залишати, але нічого.

***

— Мітки показали, — гаркнув на мене і Світлану.

Ми просиділи в залі ще трохи, поки за кілька годин не прийшло повідомлення про те, щоб усі збиралися внизу. Мовляв, частина учасниць поїде додому, чиї мітки спали.

— Ось, прошу, — я оголила плече перед перевіряльником.

— Проходь, — він невдоволено промовив і почав перевіряти Свєту.

Я аж фиркнула. Ось я вчора, між іншим, навіть перевіряла з допомогою магічного стирателя — раптом мітка намальована.

— А коли ви мітку встигли намалювати? — запитала в мене Свєта.

Ми увійшли у величезний зал, повний учасниць відбору. Так, а їх усе ж стало менше.

— А? Так мене в крило не пускали, ось я і зробила, — прошепотіла я.

Хух, у залі хоч не одна я виглядала так, ніби стою на цій трасі. Решта теж нафарбувалися. Не одній мені червоніти.

Двері до зали відчинилися.

— Його Величність Габріель Ласір Перший, — оголосив глашатай.

Важким карбованим кроком всередину залу увійшов Габріель. Моє серце тьохнуло, а жар прилив до щік.