Глава 3

Король Габріель був в поганому гуморі. Це я зрозуміла з його заспаних очей і величезних мішків під ними.

Я ж у його покої увійшла максимально спокійною. Якщо буде запитувати про потраплянку — буду імпровізувати. Тим паче зі мною Лимар. В разі чого — захистить. Ось тільки мій карликовий дракон, побачивши короля, навпаки, ліг на підлогу й поклав голову на складені лапи. Вдав, що спить, а ви тут базікайте.

— Доброго ранку, — я вклонилася королю.

Навколо нього метушилися слуги, підшиваючи його костюм. Гарний темно-синій камзол сяяв коштовним камінням.

— А, це ти, — зовсім байдуже відгукнувся Габріель. — А де пан Триндін?

— Так ногу зламав, — відповіла я, несила підвести очі.

— Це було зо два тижні тому.

— Так ще й пані Триндін захворіла. Ви ж їх відпустили у відпустку, — миттю викрутилася я. — Можу пошукати підписаний наказ.

Він просто зобов’язаний бути. Не міг секретар короля просто так поїхати куди далі. Питання тільки в тому, підписував король сам, або наказ просто підсунули як інші документи.

Ми стояли з Лимарем, який уже починав незадоволено возити хвостом по підлозі. Він гуляти хотів, а ми стирчали всередині замку. Ох, погані справи. Не треба, щоби він прямо в покоях короля все наробив.

— Добре. Скільки там учора учасниць прийшло?

— За останнім записом налічувалося п’ятсот сімдесят п’ять, — миттю звітувала я.

— І вчора більша частина пішли. Сьогодні потрібно буде з’ясувати, скільки залишилося.

— Я уточню в розпорядника, — відразу сказала я.

«Відпусти ж мене швидше, — промайнуло в голові. — Або обійми й поцілуй».

— До речі, — Габріель подивився на мене таким темним поглядом, що, здавалося, мене повільно і з задоволенням підсмажують на багатті. — Як там особлива учасниця?

На мене кинули погляд слуги, які миттю завзято почали вдавати, що вони працюють. А зовсім не підслуховують.

— А що з нею? Усе гаразд, — сказала я й усміхнулася.

— Вона не повернулася додому? — знову запитав він.

Здається, мене свердлять поглядом і вже зробили дірку. Я густо почервоніла. І що відповісти? Я ж поняття не мала, вона в замку, чи мітка злетіла з її плеча.

— Ні… — видала я.

— Тобто ти її до себе забрала на ніч? Як зілля звикання спрацювало? — продовжив він.

— Вона його не випила, — відразу сказала я.

Однаково це сталося в присутності свідків, тож ще розпорядник розповів би про це.

— Що? — тихо запитав він, а потім клацнув пальцями.

Слуги миттю вилетіли з його покоїв, обдавши мене вітром і співчуттям. Дякую, колеги, за підтримку.

Лимар підняв голову й жалібно подивився на мене. Розумію, малюче, мені теж недобре. Король Габріель взагалі на мене злий ще відтоді, як ми були в іншому світі. Я ж наважилася відмовити йому. Але дракончик потягнувся до виходу, дряпаючи підлогу. Повідець натягнувся, але я втримала його.

— Ну, там така ситуація сталася. Я до неї підійшла, а вона скинула руку й вибила в мене з рук колбу, — швидко пояснила я.

— Ти ж їй пояснила все про цей світ? Вона з тобою ночувала?

Я зітхнула важко. Ось чого він причепився так до потраплянки?

— Так, я їй пояснила про світ, відправила в загальний зал. Вирішила, якщо вже її мітка залишилася, то вона повинна бути як усі учасниці відбору, — почала викручуватися я.

Не могла ж я сказати, що втратила потраплянку. Тінь затулила світло. Мускусний запах огорнув мене.

— Леє, подивися на мене, — сказав Габріель.

Я нервово проковтнула і ще нижче опустила голову.

— Ти що, боїшся мене?

— Ні, — прохрипіла я.

— Ну й чудово. Так чому голову опускаєш? Ми з тобою цілий місяць пробули наодинці в іншому світі, — хрипко сказав він.

— Дякую вам за вашу поблажливість. Ваша Величносте, які будуть накази на час відбору й поки немає пана Триндіна?

— Дивитися мені в очі — перший наказ, — відразу сказав Габріель.

Я підвела голову й подивилася на нього.

Поруч застогнав Лимар. Його кігті зі скреготом пройшлися кам’яною підлогою.

А я зникала в погляді короля. Його очі ковзали моїм обличчям, а відстань між нами було настільки малою, що я відчувала його жар.

Його рука простягнулася до мене. До плеча, на якому була мітка. Матінко. Не треба, щоби він бачив її.

І тут Лимар загарчав і видав усе, що думав. Прямо біля нас. Ще й винувато подивився на короля. Потягнувся до нього й потерся об чисті темні штани.

Ой, можна я сама ката виберу? Просто ніколи не бачила такої реакції свого вихованця.

— Я… Зараз усе приберу, — потягнулася до своєї сумки, де я зазвичай ношу пакети для прибирання за тваринами.

Але не знайшла їх. А погляд короля такий, що жах. Лимар, що ж ти мене так підставляєш? Зиркнула на дракончика, який знову тягнувся до короля й терся об нього.

— Леє… — прогарчав моє ім’я Габріель.

— Ми не хотіли, — миттю випалила я.

— Ще б ти хотіла, — обурився він.

— Так, я зараз покличу слуг, і вони все приберуть. Лимар, за мною, — я попрямувала до дверей і потягнула дракончика.

Важко ж як. Що ж він такий товстий? Відгодувала його зовсім, незабаром у двері пролазити не буде.

— Леє! — гаркнув Габріель.

Я обернулася. Лимар обкрутив повідцем короля й тепер виходило, що я тягнула їх двох. Мене точно стратять.

Ще й Лимар здався і чкурнув до мене разом із Габріелем. Зіткнення було неминучим.

У мене врізалися на повній швидкості. Тверде чоловіче тіло притиснуло мене до стіни. Його руки миттю опустилися на мою талію. Почувся хрускіт.

— В… Ваша Величносте, — прошепотіла я, дивлячись на нього із широко розкритими очима.

Він обіймав мене, міцно притиснувши до себе.

Поруч гарчав невдоволено Лимар.

— Ви нічого не зламали?

— Ти так сильно хвилюєшся?

— Не хочу своєю головою прикрашати ворота замку.

— Ну, для твоєї голови можна знайти й інше застосування, — він схилився ближче.