Глава 2

Це сталося. На моєму плечі з’явилася мітка. Жах же який. З огляду на наші обставини з королем. Я ж хотіла й не хотіла одночасно. Сама не можу зрозуміти. З одного боку, Його Величність на мене дуже образився, а з іншого боку, у мене буде магія. Нехай на час відбору, але все ж буде.

Венами потік жар, сконцентрувався в районі сонячного сплетіння, а потім поплив до кінчиків пальців. Зазвичай мого вогню вистачало на ледь помітне світло, але зараз моя рука спалахнула полум’ям.

Магія! У мене магія. Справжня, потужна. Але миттю згадалися слова короля, що такого не могло бути. Я й сама перегорнула купу книжок про відбори. Дійсно, жодна дівчина з драконячою кров’ю не згадувалася в них. Отже, я стала якимось винятком.

Але я списала все на втому. Та не могла в мене з’явитися мітка.

Мій дім знаходиться поруч із замком. Наші землі вважаються прикордонними з драконячими.

Король — бойова одиниця королівства, а тому жити десь у столиці — не про нього. Хоча він там часто з’являється.

Я вийшла на особливих правах слуг стежкою за ворота. Через головні ворота сьогодні йшли дівчата, які не пройшли далі.

Вікна в замку горіли. Я кинула погляд на нього й попрямувала додому.

Слабкість і помутніння в голові накладалися одне на одного. Мене не залишало гнітюче відчуття, що я щось забула. Але я так втомилася, щоби згадувати. Варто було в магфон записати.

А ось вдома на мене чекав цілковитий бедлам. Гаразд у передпокої, куди склала взуття і плащ, усе було спокійно, але пройшовши далі, я щиро здивувалася до глибини душі.
Всюди розкидані мої речі. З деяких суконь звили гнізда. 

— Так, і хто це накоїв? — гаркнула я й подивилася на величезну купу, що дихала.

Звідти почулося гарчання.

Я підійшла ближче.

— Ану вилазь, — потягнула темно-зелену сукню.

Між іншим, мою найулюбленішу. Знову почулося гарчання. Луската довгаста пичка з невеликими шипами вчепилася в рукав, ніби від нього залежало все життя.

— Лимаре, пусти, — знову шикнула на драконеня, яке не бажало розлучатися з частиною свого затишного гніздечка.

Поверх тканини проступила пазуриста лапа. Ми тягнули нещасне плаття одне на одного, поки я не здалася. Відпустила його, а Лимар заліз разом зі здобиччю всередину.

— Ну ти що, образився? — запитала я його. — Мене ж всього день не було вдома. Лимаре, вилазь.

Я похитала головою й попрямувала до ліжка. Тут драконячі лапки теж натоптали.

Лимар належав до карликових драконів, яких штучно вивели в нашому королівстві. Маленькі шкідники. Хоч є й інші види домашніх тварин.

Це він на мене ще ображався за те, що я на цілий місяць залишила його. Король же наказав вирушити до іншого світу, а вихованця довелося попросити сусідів, щоб годували. Хоча б просто заносити корм. Але судячи з їхніх подряпаних пальців, вони ще намагалися і гладити Лимара. А він такого взагалі не любив. Тільки мене сприймав та ще одну знайому, яка теж драконокровна. Ми народилися з драконячої кров’ю в наших венах. І ні, ми не можемо обертатися на драконів або щось подібне. Колись наші предки змішували свою кров із драконячою, вважаючи, що це може додати сил. Але у підсумку це все вилилося в прокляття.

Драконяча кров або послаблювала мага, або збільшувала силу магії. Це все виливалося в нестабільний контроль магії.

У поколінні моїх предків драконяча магія послаблювала силу. Ще було погано те, що яким би не був сильним маг, його дитина народжувалася слабкою. Це як прокляття, що передавалося з покоління в покоління. Мати мене попередила про нього. З такими, як ми, хоч і одружуються, але в дуже рідкісних випадках. Як ще драконокровні не вимерли — просто випадковість. Добре, що зараз заборонено вливати кров драконів, тож незабаром так чи інакше не залишиться нікого з драконячою кров’ю.

Але жарт короля про мітку занадто зачепив мене. «Так у таких, як ти, вона не з’явиться» і всяке таке. А тут на тобі, викуси. З’явилася. Тепер я повноцінна учасниця відбору. Тільки від цього не легше. Якщо він мене обере, але діти однаково народяться слабкими? Не можна ж так королівський рід підставляти. І присяги не дотримаюсь…

Стягнула плаття й панталони, обережно склавши їх на стільці. У вбиральні зайвий раз переконалася, що мітка не галюцинація моєї втоми. Прийняла ванну й лягла в ліжко.

Лимар тут же стрибнув мені на коліна й почав обнюхувати, смішно розмахуючи колючим хвостом і викликаючи мурашки. Він у мене невеликий. Усього до стегон заввишки.

— Ти чого? — засміялася я, відганяючи нахабну пику від себе.

Усе ж дракони, коли велелюбні, можуть і куснути боляче.

Дракончик поставив лапи мені на плечі, а сам потягнувся до правого плеча, до мітки. Шорсткий язик пройшовся по фіолетовій плямі.

— Гей, ти чого? — я спробувала відтягнути цікаву пичку, але дракончик продовжував. — Ай, Лимаре, лоскотно.

Я засміялася, а потім подивилася знову. Мітка загорілася ще яскравіше.

— Ну ось що ти накоїв? Мені ж цей відбір не потрібен, — посварила я його.

На мене подивилися блискучими бурштиновими очима. Дракончик рикнув.

— І з королем я посварилася.

Дракончик позіхнув. І я з ним цілком і повністю згодна. Час спати. Поклала його біля ніг. Крила обережно підвернулися.

Король Габріель точно не повірить, що в мене з’явилася мітка. Та і я не хочу, щоби він виконав те, що замислив. Ще б зрозуміти, що саме. Він же тоді так і не сказав, що він зробить. Але навряд чи одружиться.

***

Свєта!

Я різко зіскочила з ліжка, зовсім забувши про Лимара. Дракончик пролетів до стіни й гепнувся об неї. Невдоволено забуркотів на мене.

— Пробач, любий, — я почухала маківку.

За вікном тільки світало. Я забула про потраплянку!

Дістала перше-ліпше плаття, яке Лимар ще не встиг обслинити. Під звуки незадоволеного бурчання почала струшувати його.

Потім у нас почалося перетягування моїх панчіх, але після їхнього тріску я зрозуміла, що краще здатися — нехай хоч рештки будуть.