Пролог

— Тебе як звати? — гучний басовитий чоловічий голос почувся в коридорі. — Показуй плече.

Я важко зітхнула і відірвалася від документів. Його Величність повернувся з

Драконячих земель. Його голос неможливо не впізнати. Я й зовсім червонію, як п’ятнадцятирічна учениця академії, побачивши нього.

Я переносила нові зведення в магбук. Далі потрібно було розрахувати витрати на слуг і на варту. Яскраве світло від екрана злегка сліпило. І більше, ніж працювати, мені хотілося дізнатися, чому король просив показати йому плечі.

— І ти покажи. Чудово. Можеш відпочивати. Даю вихідний.

Я знову зиркнула на папери. А можна й мені вихідну допомогу? Так відпочити хочеться.

Двері в кабінет різко розчинилися. До кабінету увірвався Габріель — Його Величність. Весь брудний, у крові, що стікає його збруєю. Довге темне волосся скуйовджене. Вродливе обличчя вимазане кіптявою. Король, мабуть, навіть не хотів привести себе в належний вигляд, перш ніж прийти сюди.

— Мені потрібні книги про відбір. І знімай сукню! — король влетів всередину.

Я густо почервоніла від подібних заяв.

— Що? — тільки й видихнула я, дивлячись на те, як до мене наближається величезний чоловік у закривавлених обладунках.

З чого це його Величність вирішив, що я повинна знімати сукню? Решту ж він просив просто плече показати!

Стривайте, невже це той самий відбір?

Його очі мало не горіли. Сам він був такий схвильований.

— Ти ж Лейра? — запитав він, а я кивнула й миттю підвелася, щоби вклонитися.

— Так.

— Показуй плече. Ну або можеш роздягнутися.

Він стягнув із себе обладунки прямо в кабінеті, оголюючи потужний торс. Я нервово проковтнула, дивлячись на литі м’язи його пресу, спускаючись вниз поглядом до пояса штанів. Габріель простежив за моїм поглядом.

— Леє, не відволікайся.

— Як я можу? — запитала я й миттю схилила голову.

— Сукня, давай швидше. Мені сьогодні прийшло знамення, — продовжив він.

— Яке? — я підвела очі на нього.

— Відбір наречених, — похмуро відповів він і зробив крок до мене. — Показуй плече.

Під його палким поглядом я потягнула рукав. Погляд короля теж ковзнув за моїми пальцями, але зупинився трохи в іншому місці. На тому самому, що хвилювало чоловіків найбільше.

— Пане Габріелю, — покликала я його. — Точно плече?

Його погляд перейшов на плече, де нічого не було.

— Ось же. Шкода, хоча є шанс, що в тебе пізніше з’явиться, — він подивився на мене, а я відвела погляд.

— Та нічого страшного. Відбір очевидно не для мене.

— Даремно ти так, — сказав він.

— Ну там у будь-якому випадку молодші будуть.

Габріель задумливо дивився на мене.

— А може, мені старші подобаються. Та ти й не старенька.

Залізний аргумент. Я важко зітхнула. У тридцять років уже точно не молода.

Король відійшов до стелажів.

Я усміхнулася. На його дупі виднілася луска дракона, яка увіткнулася у м’яке місце. Якби він сів, то було б боляче. Ці штуки дуже міцні й так просто не ламаються.

Це він так ішов замком? Який жах.

— Де ж вони? — пробубонів собі під ніс.

— Ви про що?

— Книги про відбір.

— У бібліотеці.

— Ні, батько говорив, що тут теж є, — він почав перебирати фоліанти на полицях.

Відбір наречених — традиційна подія вибору наречених. Це обов’язковий відбір, що з’являється споконвіку в нашому світі. П’ять королівств, розділених між собою землями драконів. Коли дракони стають сильнішими, у багатьох дівчат королівств на плечах з’являються мітки. Вони переносяться в замок королів, щойно настає час початку відбору. У цей період, що в короля, що в наречених, проявляється сильна магія.

А ось після відбору король і обрана дівчина стануть найсильнішими магами. Вони передаватимуть магію з покоління в покоління до наступного відбору.

— Може, вам піти ополоснутися? — уточнила я.

Від нього несло гаром і кіптявою. Сьогодні Габріель вийшов на патрулювання прикордонних земель.

— Пізніше, — відгукнувся він і дістав якусь книгу з горішньої полиці. — Ось воно.

Габріель розгорнув книгу. Усередині виявився сховок — вирізані сторінки утворювали подобу захованої скриньки. І в ній лежала колба з золотистою рідиною. Така тонка і крихка. Здавалося, що варто доторкнутися до неї — і вона зламається.

— Це якийсь напій вашого батька? Вирішили випити міцнішого? — запитала я його.

— Ні, це — портал. В інший світ, — сказав він.

— В інший світ?

— Леє, ти ж не посвячена? — він подивився на мене.

У його карих очах спалахнули вогники.

— У що? — я уточнила в нього.

— Дивись. Є інші світи.

— Інші світи? — я здивовано подивилася на нього.

— Ага, без драконів, — уточнив він.

— Такі бувають?

— Звісно.

Наше королівство оточене землями драконів. Я вже звикла, що в нас всюди дракони. Якби ми зібралися в гості до інших королівств, то вже повз їхніх драконів точно не пройшли б.

А наші маленькі й зелені. Але такі шкідники, що раз у раз доводиться королю виходити проти них. Іноді трапляються і величезні особини. Ось вони найнебезпечніші від усіх.

Але я ніколи не здогадувалася, що існували інші світи. І головне, що телепорт в інший світ знаходився в моєму робочому кабінеті. Я майже щодня користувалася цією книжковою полицею. Очманіти. Як я могла не помітити?

— О, до речі, нумо я тебе візьму із собою? — усміхнувся він.

Я густо почервоніла. Подібні заяви короля занадто несподівані для мене.

— Ну, я не знаю, — я подивилася на нього.

Але погляд так і прикипів до лусочки. Або не тільки до неї, а ще й до апетитної частини чоловіка.

— Нумо, тобі там сподобається. Та й мені нудно не буде.

— А може, когось іншого?

Габріель подивився на мене. Просто це якось ніяково. Але інший світ! Я тут до сусіднього міста ніяк не поїду, а він мене до іншого світу тягне.