Глава 8.3

Про що й повідомив жадібну тітоньку, у загребущих кігтях якої ось вже дванадцять років залишалася левова частина покладеного племінниці більш ніж щедрого щомісячного утримання. От тільки повідомив не заздалегідь, а коли вже був у дорозі .

Загребиста тітонька, само собою, подібній новині настільки не зраділа, що аж впала біднесенька у паніку.

І ще б їй було не панікувати. Вона добре знала, що лорд Каннінгем далеко не дурень. Й тому в неї не будо жодного шансу переконати його як у тому, що проблема племінниці із зором не підлягає лікуванню, так і в тому, що дівчині подобається вдягатися, як опудало.  

З чого випливало, що він швиденько складе один плюс один, та прийде до правильних, але небажаних для неї висновків.

Стурбована тим, як би їй викрутиться, лиходійка, що роками обкрадала свою племінницю, втратила апетит і сон. Зі страху бути викритою вона дійшла навіть до того, що подумувала про те, щоб підстроїти племінниці нещасний випадок зі смертельним наслідком.

Звичайно ж їй було шкода дівчинку. Усе ж таки вона була не зовсім їй чужа...

Однак, якщо вибирати між племінницею й борговою ямою, у яку її обов’язково відправить Каннінгем, як тільки-но він зрозуміє скільки грошей вона привласнила, то вибір, звісно ж, був очевидний.

От тільки обкрадати це одне, а вбити або сильно покалічити ні в чому неповинну дівчину, яку вона до того ж ростила майже з самого дитинства – це вже зовсім інше. Крім того, на щастя Ганхілди, її тітонька при усій своїй жадібності та аморальності вбивцею усе ж таки не була.

Що, втім, зовсім не означає, що не будь в неї іншого вибору вона так і не наважилася б на вбивство. Ще й як наважалися б.

Проте коли-не-коли, але боги усе ж таки змилостивилися над бідолашною сиріткою, бо того ж ранку на ім’я Ганхілди надійшло запрошення на відбір.

Прочитавши більш ніж дивне запрошення, жадібна, але «жаліслива» тітонька порадилися із «знаючими» людьми, й замість того, щоб убити племінницю самотужки, відправила її на вірну смерть у Передвічне королівство.

Як вже було сказано вище, Ганхілда Ойвіндська не була ні наївною, ні довірливою: вона усвідомлювала, що за великою честю стати однією з кандидаток у дружини Високого лорда криється якийсь підступ.

Отже, якщо б вона знала, що лорд Каннінгем вже виїхав, щоб побачитися з нею, або хоча б не провела усе своє життя затворницею, вона допевне відмовилася б. Але про хуткий візит душоприказника вона не знала. І вона усе своє життя провела затворницею.

Й тому Ганхілда не тільки не заперечувала проти того, щоб відправитися на проклятий відбір, а й навіть була рада нагоді.

«Ну й хай мені загрожує небезпека! Зате це перша у моєму житті справжнісінька пригода!» – натхненно думала дівчина, почуваючи себе однією з героїнь численних романів, яких вона за роки самітництва прочитала безліч.

Дівчина була настільки щаслива можливості покинути, нарешті, остогидлі стіни тітчиного будинку, що її майже не турбувало те, що вона запевне виявиться не тільки найнекрасивішою, а й найгірше одягненою з наречених.

«Точніше, не погано одягненою, а одягненою як опудало, – зітхнувши, думала дівчина, збираючи у чемодан свої безформні сукні. – Втім, у такої страшилки, як вона, навіть якби в неї були б найкрасивіші сукні у світі, усе одно не було жодного шансу сподобатися Високому лорду».