Глава 8.1

Глава 8

Скільки Ганхілда себе пам’ятала, її ніхто й ніколи не називав не те, що красивою, а й навіть миленькою. Зате її часто називали очкастим пуделем або шваброю в окулярах.

Висока й худа з рудим кудрявим волоссям, вона й сама себе вважала схожою на пуделя в окулярах, якому не пощастило народитися двоногою шваброю.

Тому вона була вдячна вже за те, що неприємні компліменти їй відважували не прямісінько у вічі.

Як же ж вона мріяла позбутися своїх величезних окулярів у товстій грубій оправі, які не тільки робили її ще більше схожою на пугало, а й натирали за вухами й тиснули на ніс. Внаслідок чого, надягнувши їх, вона вже не могла забути про них ні на хвилину. Проте зняти їх вона не могла, бо без них вона майже нічого не бачила.

Іноді, особливо жалісливі індивідууми цікавилися в її тітоньки, чому вона не покаже свою племінницю лікарям.

Але ж в тому й була річ, що лікарям Ганхілду показували. І неодноразово.

Проте усі лікарі, як один, стверджували, що Ганхілда страждає на рідкісний вид дистрофії сітківки ока, який не здатний вилікувати жодне відоме їм магічне заклинання. І ці ж самі лікарі із співчуттям у голосі щоразу пояснювали їй, що оскільки розроблені спеціально для неї особливі лінзи занадто масивні й важкі, то і оправа їм потрібна відповідна.

І Ганхілда їм вірила.

Не тому, що була недоумкуватою або надто наївною й довірливою.

Дівчина розуміла, що заради того, щоб не розлучатися з її спадщиною, тітка і її чоловік на що завгодно підуть, аби не допустити її заміжжя. Але при всій своїй недовіри до опікунів, вона настільки безоглядно довіряла цілителям, що навіть й думки не допускала про те, що хоча б один з них погодився б брехати своєму пацієнту.