Глава 7.1

Глава 7

Тим часом, до дівчат, що зібралися біля фуршетних столів, з більш ніж певними намірами наблизився цілий натовп кавалерів.

Не знаючі, що їм робити і як ним бути наречені Високого лорда захвилювалися й почали розгублено переглядатися. З одного боку, їм не хотілося провести увесь вечір, підпираючи стіни. З іншого ж боку, вони боялися, щ це перевірка і що погодившись на танець з іншим кавалером, вони її не пройдуть.

Одначе так думали далеко не усі.

Наприклад, спадкоємиця древнього, але збіднілого роду Агнета Віртаненська не відчувала жодних сумнівів чи невпевненості.

Вона приїхала сюди за молодим, гарним й багатим лордом. І якщо вірити розпорядниці, то будь-хто з молодих людей, які перебували в залі, був саме таким. То ж чого їй ще бажати? Хіба що блакитноокого красеня менталіста?..

Ну так от і він! Іде у її напрямі й заклично посміхається.

Аж так заклично, що Агнета не витримала і… зробила крок йому назустріч. Більш того, вона з трудом утримала себе від того, щоб не зробити ще один крок. На щастя, боги уберегли і вона зуміла не видати того, наскільки сильно вона зацікавлена у блакитноокому. І ні справа була не у гордості. Точніше не стільки у гордості, скільки у почутті гідності.

Так, їй дуже, дуже потрібен чоловік. Але ж навіщо виставляти це на показ? Правильно. Абсолютно не до чого! Вирішила вона і, зібравши усю свою волю у кулак, змусила себе відвести погляд від парубка, що цілеспрямовано йшов до неї.

Щоправда, лише на кілька секунд.

Надто вже вона побоювалася того, що поки вона зображує з себе леді незацікавленість, її майбутнього чоловіка прямо в неї з-під носа візьмуть й поцуплять інші кандидатки, яким красивий, молодий та багатий лорд більш потрібний, ніж почуття власної гідності.

Смикані та суперечливі рухи тіла його підозрюваної не залишилися непоміченими Туріном. От тільки він розцінив їх не ознакою душевного хвилювання, а нервової напругою, що була спровокована нечистою совістю. І тому не сумнівався: на нього чекає ввічлива, але рішуча відмова.

Проте дівчина, яку молодий дізнавач заочно вже звинуватив та засудив, його здивувала. Не встиг він до неї підійти і схилитися в поштивому поклоні, як її обличчя висвітлилося щирою та щасливою посмішкою. І перш ніж він навіть встиг озвучити запрошення на танець, поклавши йому руку на плече Агнета Віртаненська дзвінко та впевнено «відповіла»:

– З превеликим задоволенням!

У своїх рожевих дівочих мріях Вігдіс Фрідлейф, звичайно ж, була не проти того, щоб стати Високою леді. Еге ж, саме так, вона була тією ще мрійницею, але блаженною вона не була. Навпаки, Вігдіс була дуже розумною і дуже практичною дівчиною. Не даремно ж її татусь ледве не з пелюшок навчав рахівництву, торговельній справі та економіці! Ні, а ні трохи не даремно. Й тому подивилася Вігдіс на Агнету, що з радісною посмішкою приєдналась до Полонезу, і вирішила:

«А ну, його цього Високого лорда! Можна подумати, на ньому білий світ зійшлося! До того ж, раптом візьме, й справді, проткне мечем! Ні, ні, ні! Не потрібне їй аж таке піднебесне щастя! Вона дівчина скромна, їй цілком вистачить і звичайнісінького, рядового щастя, наприклад, такого, як ось цей гарненький лейтенантик, який прямо зараз з інтересом її розглядає... »