Глава 6.3

– Але ж нам обіцяли бал? – вторив першому вигуку другий.

– І на балу танцюють! – підтримав наступний голос.

– І ви танцюватимете! – поспішила запевнити дівчат Ельжбета. Потім, на всякий пожежний випадок, щоб уникнути непорозуміння уточнила: – Тільки не з Високим лордом.

– Але чому? – вибагливо запитала генеральська донька.

– Еге ж, чому?! Ми вимагаємо пояснень! – підтакнула їй донька Сталевого лорда.

– Тому що так вирішив Високий лорд і тому що у конкурсі участь берете ви, а не Високий лорд, – незворушно парирувала Ельжбета, згадавши, що взагалі-то «головна» тут вона.

– Тобто ви хочете сказати, що бал – це теж наше конкурсне випробування? – здивовано запитала купецька дочка.

– З того моменту, як ви прийняли запрошення Високого лорда взяти участь у відборі, кожен ваш крок, кожне ваше слово – це випробування, леді Фрідлейф, – менторським тоном оголосила Ельжбета, звертаючись при цьому відразу до усіх. – Ну так що? У когось є ще питання? – щоб поставити крапку, уточнила вона.

Запитань не було.

– Так, я і думала, – задоволено кивнула вона. – У такому разі мені залишається лише нагадати вам, що Високий лорд – один, а вас десятеро. Й тому, леді, я б на вашому місці не мріяла про журавля у небі, а придивилась би й до інших молодих людей, які будуть сьогодні на балу. Тим паче, що, наскільки я чула, усі вони як один – молоді, вродливі, знатні та багаті.

– Але ж Високий лорд?! Йому ж може не сподобатися, що ми танцюємо з іншими чоловіками? Тим більше, ви самі сказали, що це випробування! – обурилися найпідозріліші з наречених.

Ельжбета вигнула праву брову і, розплившись у такій нудотно-солодкуватій посмішці, що навіть у неї зуби звело, поцікавилася:

– Іншими словами, леді, ви вважаєте, що Високий лорд запросив вас на бал для того, щоб помилуватися на те, як ви підпиратимете стінку, уплітаючи при цьому за обидві щоки закуски? Що ж, тоді, удачі вам у цьому захоплюючому занятті! – глузливо резюмувала вона.

Потім махнула рукою і у той же момент у вітальню, в буквальному значенні цього слова, влетів, одягнений у розшиту золотом ліврею церемоніймейстер:

– Леді, я запрошуватиму вас до зали і оголошуватиму про вас у тому порядку, у якому ви прибули до замку, – з таким виглядом, ніби довіряв важливу державну таємницю, проінструктував він.

Услід за чим, клацанням пальців він змусив розчинитися обидві стулки дверей і, схилившись перед Вівіан у низькому поклоні, запросив її слідувати за ним.

– Її Імператорська Високість Принцеса Вівіан, молодша дочка Його Імператорської Величності Великого Імператора Малькольма! – голосно оголосив церемоніймейстер.

Гул голосів в залі відразу ж обірвався й погляди майже усіх у ньому присутніх відразу ж повернулися у сторону Вівіан.

Дозволяючи себе розглянути з усіх боків, Її Високість постояла секунду-другу на порозі, потім повільно, з воістину королівською гідністю вирушила назустріч Високому лорду, що йшов до неї, щоб особисто привітати.

Чоловіки кланялися. Жінки робили реверанси. У поглядах перших – було захоплення та милування, у поглядах других – цікавість та оцінювання.