Глава 6.2

До честі «кретина», заперечувати очевидне він не став.

– Я просто… – відкашлявся він. – Ваша Високосте, ви просто застали мене зненацька. Ваша краса, тобто… – сказавши це, «кретин» протяжно видихнув. Потім кивнув, розвернувся боком і, зігнувши руку в лікті, галантно поцікавився. – Ваша Високосте, чи не будете ви настільки ласкаві, щоб дозволити мені супроводити вас у бальну залу?

– Тепер так, тепер я буду ласкава, – усміхнулася принцеса, серце якої співало від щастя. – І дозволю.

От тільки незабаром з’ясувалося, що Високий лорд з’явився не для того, щоб супроводити свою важливу гостю до бальної зали, а для того, щоб супроводити її до малої вітальні, в якій до моменту появи в ній Вівіан, вже зібралися усі наречені.

Оформлена в лілових тонах простора вітальня малої, всупереч назві не виглядала. Протилежну від входу стіну займала анфілада, яку створювали сім величезних вітражних вікон, практично прозорі тюлеві гардини яких не приховували дивовижний вид на зимовий сад, що відкривається погляду, а лише злегка приглушували буйство його фарб.

Тим не менш, усім нареченим, що сиділи на диванчиках, до красивого краєвиду за вікнами було абсолютно байдуже. Уся їх увага була зосереджена на одна одній та дзеркалах. Точніше, на вбраннях, зачісках та дорогоцінностях суперниць та власному відображенні у розвішаних на колонах та стінах численних дзеркалах. Бо кожна із дівчат хотіла переконатися, принаймні, у своїх очах, що вона нічим не гірша за інших.

І переконувалися дівчата у цьому настільки завзято, що, коли на порозі під ручку з Високим лордом з’явилася Вівіан, і в неї, наче кинджали, встромилися відразу дев’ять оцінювальних поглядів, розгубилася та зніяковіла навіть вона, хоча вона і звикла з самого дитинства до підвищеної та упередженої до себе уваги.

На щастя, тільки-но її залишив Ніколас і її спиною зачинилися двері, тут же піднялася Ельжбета, щоб привітати її глибоким реверансом.

– Ваша Високосте, дякую вам за надану нам честь! Мати можливість бачити вас особисто – а це справжнє щастя для нас! – пробігшись багатозначно-докірливим поглядом по решті своїх підопічних, підкреслено захоплено промовила вона.

Усі до єдиної наречені були б набагато щасливішими, якби красуні принцеси серед них не було, але…

Вони були дівчатами добре вихованими, і через кілька секунд до глибокого реверансу Ельжбети приєдналося ще дев’ять глибоких реверансів.

– Графине Ангельмська, леді, – присівши в кніксені, відповіла на вітання Її Високість. – І я також дуже щаслива бути серед вас.

– Леді, я ще раз перепрошую за те, що забираю у вас ваш дорогоцінний час, – знову взяла слово Ельжбета. – Причину мого запізнення на минулий наш збір я вам вже пояснила, тепер же я хочу повідомити вам причину, з якої я вас збирала тоді й зібрала зараз. Я маю вам повідомити про важливі зміни в програмі сьогоднішнього балу. І найважливіше з них полягає у тому, що сьогодні Його Високовельможність лише спостерігатиме за своїми нареченими, а не танцюватиме з ними. Тобто вами.

Звістка настільки неприємно приголомшила наречених, що вони навіть дар мови втратили. Але, на жаль, ненадовго. Принаймні, саме так подумала Ельжбета почувши через кілька секунд водночас обурене, шоковане й розчароване:

– Що-ооо?