Глава 5.2

Агнета ж між тим одночасно мучилася і сумнівом і каяттям. З одного боку, вона сумнівалася, що кошмари усіх трьох – це її рук справа. З іншого ж, лаяла себе за невміння контролювати роздратування. Бо якщо це усе-ж-таки вона. І дізнавачі якимось чином встановлять, що це вона, то її можуть і з відбору вигнати (хоча, завдяки особливостям її магічного дару та вродженої здатності приховувати від оточуючих свої думки та емоції, навіть якщо це вона – встановити не повинні).

Просто за навіювання кошмару її звичайно не вигнали б, але, якщо розкриється, що вона приховала свій дар…

А їй ніяк не можна залишити відбір. Тому ще це її єдиний шанс вийти заміж за лорда. Навіть не обов’язково за Високого, її влаштує будь-який лорд. Точніше, не зовсім будь-який: такий же жебрак, як і вона сама, їй не потрібний. І ще їй не потрібен старий, негарний, невихований і злий.

Іншими словами, не так багато вона і хоче, лише те, що пропонує і сама. Вона добра, юна, добре вихована, гарна… Що ж до грошей, то їх її чоловікові співна компенсує її родовитість.

Отже, загалом, вона ідеальна дружина для будь-якого молодого, доброго, красивого, вихованого і багатого лорда. Й саме тому, якщо її виженуть, то нещасною на усе життя залишиться не тільки вона, а й молодий, добрий, гарний, вихований і багатий лорд, якого вона так і не зробить щасливим. Отже ні, ніяк їй не можна бути вигнаною з відбору.

Тим більше, що вона була зовсім не впевнена, що дівчат наврочила саме вона.

Бідна дівчина знову й знову прокручувала у голові зроблене нею у серцях побажання: «Що б тобі кошмар наснився!», намагаючись зрозуміти яким чином воно могли поширитися також і на двох інших, що теж спали на той момент.

«Адже я нічого не мала проти них. Проте я мала дуже багато проти того, що вони сплять, – заперечила вона сама собі. Й відразу ж заперечила знову: – Але ж я навіть не знала, що й вони теж спали! Як я могла їм щось погане побажати, якщо я навіть про них не думала? Може тоді правильніше зізнатися? – поглядаючи на Турина, знову і знову запитувала себе Агнета. – Він милий, хоч і, скоріше за все, з таємної канцелярії. Може, якщо я усе поясню, він зрозуміє? – з надією думала вона. І одразу ж сама собі заперечувала: – А якщо не зрозуміє? Що я тоді робитиму? Тим більше, що він мене вже підозрює! Он як дивиться! – заплескавши віями і мило посміхнувшись, подумала вона і вирішила: – Ні, краще вже мовчати. Адже недарма кажуть: «мовчання – золото»!

Турін й справді її підозрював.

По-перше, через щит. З одного боку, він розумів причини, що спонукали дівчину прикритися ментальним щитом. Адже щойно на її очах три дівчини зазнали магічного впливу. З іншого ж боку, в жилах Агнети Віртаненської текла аж настільки давня кров, що він не здивувався б, дізнайся він, що дівчина вміє не тільки прикриватися ментальним щитом, а й ментально впливати. Причому впливати не залишаючи при цьому слідів.

Агнета ж між тим продовжувала плескати віями, посміхатися і... дивитися у всі очі на, як вона підозрювала, агента таємної канцелярії. Дедалі знаходячи його усе більш і більш милим. І таким вона його нарешті знайшла милим, що не стрималася і поцікавилася:

– А ви випадково не лорд?

За п’ять років служби Турін наслухався від підозрюваних, що бажали відвести розмову у більш безпечнішу для них площину, самих різних запитань. І про що тільки в нього не питали. Тим не менш, Агнета Віртаненська була першою із підозрюваних хто спитав в нього, лорд він чи ні. Більш того, подібне запитання він взагалі чув вперше у житті.

«Цікаво чому це? – щиро спантеличив він раптом. – Тому що ніхто й ніколи не сумнівався, що я – лорд чи навпаки?»

І так ця думка Туріна зацікавила, що він узяв і повів себе, на його власну думку, дуже непрофесійно: як якийсь стажер повівся на хитрість підозрюваної.

– А ви як думаєте? Лорд я чи не лорд? – почув він раптом свій голос.

І якби тільки це. Але він ще й затамував подих, чекаючи на відповідь.

Почувши зустрічне питання, красуня густо почервоніла і заморгала ще частіше.