Глава 5.1

Глава 5

Те, що відбувається щось недобре, першим, навіть раніше, ніж закричала Вігдіс відчув емпат. Про що відразу ж умовним знаком повідомив свого колегу менталіста. І той, настроївшись на ментальні еманації, кивнув, підтверджуючи тим самим, що він теж це щось відчуває.

– Джерело визначив? – одними губами уточнив Закері.

Піднявши угору вказівний палець, Турін заперечливо похитав головою, маючи цим на увазі, що ні, поки що ні, але надія визначити джерело є.

І саме у цей момент спочатку несамовито закричала Вігдіс Фрідлейф, потім – Каїса Зігфріт Івар і майже одночасно з нею – Ловіз Йорн Олліла.

– Здається з усіх трьох ця у найгіршому стані, тому про нею попіклуюся я! – вказавши на Вігдіс, повідомив усіх присутніх Закері. – А ви, – додав він, обвівши поглядом дівчат, що розгублено дивилися на нього, – попіклуйтесь про цих двох! – кивнув він на Каїсу та Ловіз. Услід за чим відразу ж схилився над Вігдіс: – Тихіше, тихіше, дівчинко! Це лише сон! Усе добре, ти у безпеці... – почав він заспокоювати дівчину, але помітивши, що жодна з дівчат навіть з місця не зрушила, роздратовано поцікавився: – Я попросив вас зробити щось, що нижче за вашу гідність, леді?!

– Ні… – відразу ж заперечливо замотали головами дівчата.

– Ми просто не зрозуміли, що ми маємо робити? Як ми можемо їм допомогти? Адже ж ми ні цілительки і не менталістки, – озвучила, спільну думку Беребра Халстейн.

Закері закотив очі.

«Ну, що за ідіотки!» – подумки вилаявся він. Вголос, однак, він видав більш корисний й політкоректний коментар: – Робить те ж саме, що і я!

І все ж таки він усе одно не став дівчатам у нагоді, бо у цей момент широко відчинилися двері і до оглядової вітальні вбігли Вівіан та Ельжбета. Услід за чим, перша, не роздумуючи, попрямувала до Каїси, друга – до Ловіз.

Турін Ярвінен готовий був на чому завгодно присягнути, що на дівчат вплинули магічно. Про це говорили не тільки аури дівчат, що зазнали енергетичного пробою, але й його павуче чуття, що ніколи його не підводило. Ось тільки пороблено було… не те щоб тонко чи вправно… Просто це не міг бути ні ментальний вплив, ні прокляття. Принаймні, він досі не разу не стикався ні з такою формою прокляття, ні з такою формою ментального впливу. Для дівчат, можливо, це було гарною новиною, а от для нього – однозначно поганою: бо якщо ментальний вплив й прокляття можна було б відстежити, то пристріт й навіювання – ні.

«Якщо, звісно, я не помиляюся і це, й справді, пристріт чи навіювання… – розмірковував він, ковзаючи повільним поглядом по кімнаті і водночас прислухаючись до того, про що розповідають жертви кошмарних сновидінь. Хоча розповідають – це дуже гучно сказано, вони усе більше охали, ахали та бурхливо раділи через те, що усе побачене ними уві сні – уві сні й залишилося. А от, як раз, про те, що їм наснилося, жодна з трьох не сказала ні слова. Усі троє, немов якимось чином домовившись між собою, посилалися на те, що єдине, що вони пам’ятають – це те, що вони мало не померли.

Звісно ж, ні Ельжбета, ні Вівіан не стали наполягати на тому, щоб дівчата не криючись розповіли їм усе від початку й до кінця. По-перше, при всіх – це було б одночасно і некоректно, і непрофесійно. По-друге, вони знали, що усе, що їм потрібно знати про кошмари дівчат – вони дізнаються від Туріна та Закері.