Глава 5

Глава 5

Те, що відбувається щось недобре, першим, навіть раніше, ніж закричала Вігдіс відчув емпат. Про що відразу ж умовним знаком повідомив свого колегу менталіста. І той, настроївшись на ментальні еманації, кивнув, підтверджуючи тим самим, що він теж це щось відчуває.

– Джерело визначив? – одними губами уточнив Закері.

Піднявши угору вказівний палець, Турін заперечливо похитав головою, маючи цим на увазі, що ні, поки що ні, але надія визначити джерело є.

І саме у цей момент спочатку несамовито закричала Вігдіс Фрідлейф, потім – Каїса Зігфріт Івар і майже одночасно з нею – Ловіз Йорн Олліла.

– Здається з усіх трьох ця у найгіршому стані, тому про нею попіклуюся я! – вказавши на Вігдіс, повідомив усіх присутніх Закері. – А ви, – додав він, обвівши поглядом дівчат, що розгублено дивилися на нього, – попіклуйтесь про цих двох! – кивнув він на Каїсу та Ловіз. Услід за чим відразу ж схилився над Вігдіс: – Тихіше, тихіше, дівчинко! Це лише сон! Усе добре, ти у безпеці... – почав він заспокоювати дівчину, але помітивши, що жодна з дівчат навіть з місця не зрушила, роздратовано поцікавився: – Я попросив вас зробити щось, що нижче за вашу гідність, леді?!

– Ні… – відразу ж заперечливо замотали головами дівчата.

– Ми просто не зрозуміли, що ми маємо робити? Як ми можемо їм допомогти? Адже ж ми ні цілительки і не менталістки, – озвучила, спільну думку Беребра Халстейн.

Закері закотив очі.

«Ну, що за ідіотки!» – подумки вилаявся він. Вголос, однак, він видав більш корисний й політкоректний коментар: – Робить те ж саме, що і я!

І все ж таки він усе одно не став дівчатам у нагоді, бо у цей момент широко відчинилися двері і до оглядової вітальні вбігли Вівіан та Ельжбета. Услід за чим, перша, не роздумуючи, попрямувала до Каїси, друга – до Ловіз.

Турін Ярвінен готовий був на чому завгодно присягнути, що на дівчат вплинули магічно. Про це говорили не тільки аури дівчат, що зазнали енергетичного пробою, але й його павуче чуття, що ніколи його не підводило. Ось тільки пороблено було… не те щоб тонко чи вправно… Просто це не міг бути ні ментальний вплив, ні прокляття. Принаймні, він досі не разу не стикався ні з такою формою прокляття, ні з такою формою ментального впливу. Для дівчат, можливо, це було гарною новиною, а от для нього – однозначно поганою: бо якщо ментальний вплив й прокляття можна було б відстежити, то пристріт й навіювання – ні.

«Якщо, звісно, я не помиляюся і це, й справді, пристріт чи навіювання… – розмірковував він, ковзаючи повільним поглядом по кімнаті і водночас прислухаючись до того, про що розповідають жертви кошмарних сновидінь. Хоча розповідають – це дуже гучно сказано, вони усе більше охали, ахали та бурхливо раділи через те, що усе побачене ними уві сні – уві сні й залишилося. А от, як раз, про те, що їм наснилося, жодна з трьох не сказала ні слова. Усі троє, немов якимось чином домовившись між собою, посилалися на те, що єдине, що вони пам’ятають – це те, що вони мало не померли.

Звісно ж, ні Ельжбета, ні Вівіан не стали наполягати на тому, щоб дівчата не криючись розповіли їм усе від початку й до кінця. По-перше, при всіх – це було б одночасно і некоректно, і непрофесійно. По-друге, вони знали, що усе, що їм потрібно знати про кошмари дівчат – вони дізнаються від Туріна та Закері.

Агнета ж між тим одночасно мучилася і сумнівом і каяттям. З одного боку, вона сумнівалася, що кошмари усіх трьох – це її рук справа. З іншого ж, лаяла себе за невміння контролювати роздратування. Бо якщо це усе-ж-таки вона. І дізнавачі якимось чином встановлять, що це вона, то її можуть і з відбору вигнати (хоча, завдяки особливостям її магічного дару та вродженої здатності приховувати від оточуючих свої думки та емоції, навіть якщо це вона – встановити не повинні).

Просто за навіювання кошмару її звичайно не вигнали б, але, якщо розкриється, що вона приховала свій дар…

А їй ніяк не можна залишити відбір. Тому ще це її єдиний шанс вийти заміж за лорда. Навіть не обов’язково за Високого, її влаштує будь-який лорд. Точніше, не зовсім будь-який: такий же жебрак, як і вона сама, їй не потрібний. І ще їй не потрібен старий, негарний, невихований і злий.

Іншими словами, не так багато вона і хоче, лише те, що пропонує і сама. Вона добра, юна, добре вихована, гарна… Що ж до грошей, то їх її чоловікові співна компенсує її родовитість.

Отже, загалом, вона ідеальна дружина для будь-якого молодого, доброго, красивого, вихованого і багатого лорда. Й саме тому, якщо її виженуть, то нещасною на усе життя залишиться не тільки вона, а й молодий, добрий, гарний, вихований і багатий лорд, якого вона так і не зробить щасливим. Отже ні, ніяк їй не можна бути вигнаною з відбору.

Тим більше, що вона була зовсім не впевнена, що дівчат наврочила саме вона.

Бідна дівчина знову й знову прокручувала у голові зроблене нею у серцях побажання: «Що б тобі кошмар наснився!», намагаючись зрозуміти яким чином воно могли поширитися також і на двох інших, що теж спали на той момент.

«Адже я нічого не мала проти них. Проте я мала дуже багато проти того, що вони сплять, – заперечила вона сама собі. Й відразу ж заперечила знову: – Але ж я навіть не знала, що й вони теж спали! Як я могла їм щось погане побажати, якщо я навіть про них не думала? Може тоді правильніше зізнатися? – поглядаючи на Турина, знову і знову запитувала себе Агнета. – Він милий, хоч і, скоріше за все, з таємної канцелярії. Може, якщо я усе поясню, він зрозуміє? – з надією думала вона. І одразу ж сама собі заперечувала: – А якщо не зрозуміє? Що я тоді робитиму? Тим більше, що він мене вже підозрює! Он як дивиться! – заплескавши віями і мило посміхнувшись, подумала вона і вирішила: – Ні, краще вже мовчати. Адже недарма кажуть: «мовчання – золото»!

Турін й справді її підозрював.

По-перше, через щит. З одного боку, він розумів причини, що спонукали дівчину прикритися ментальним щитом. Адже щойно на її очах три дівчини зазнали магічного впливу. З іншого ж боку, в жилах Агнети Віртаненської текла аж настільки давня кров, що він не здивувався б, дізнайся він, що дівчина вміє не тільки прикриватися ментальним щитом, а й ментально впливати. Причому впливати не залишаючи при цьому слідів.