Глава 2.3

І доручене їй спостереження за підопічними було саме таким випадком. Далеко не першим, на жаль, під час її служби. Проте, саме тому вона знала, що коли шеф віддає такі накази, він або щось підозрює, або йому відчайдушно потрібна хоч якась зачіпка.

Іншими словами, віднестися до завдання недбало й абияк вона не могла. Вона мала щось побачити.

Ще б знати, що саме? Розмірковувала Ельжбета. І як це щось не пропустити, спостерігаючи за дев’ятьма дівчатами. До речі, а чому їх лише дев’ять? Куди поділася десята? Хммм… Так от чому у шефа аж настільки препоганий настрій! Невже ще одну дівчину вбили? Схоже, що так… Можливо Вівіан щось знає? Точно, Вівіан! Одна голова – це добре, але дві – краще! Вирішила вона й відправила подрузі вісника.

Отримавши від подруги вісника з лаконічним посланням: «Ти мені терміново потрібна!», Вівіан з тяжким зітханням сумно подивилася на ванну, що заклично підморгувала їй переливами піни й спокушала запахом розмарину та жимолості.

Борючись із спокусою швиденько пірнути в ванну й настільки ж швиденько випірнути, Вівіан докірливо нагадала собі, що подруга написала «терміново».

– Але ж це й, справді, буде швиденько, – тут же заперечила вона сама собі. – Адже мені усього-то й залишається – скинути з плечей халат та зробити один крок вперед. А раптом Бету там вбивають! – присоромила вона сама себе й відразу ж знову сама собі і заперечила: – Це навряд чи… У цьому випадку вона ніколи б не послала за мною, та й послання звучало б по-іншому.

А якщо не вбивають, то дві хвилини справи не вирішать, – резюмувала Вівіан і скинула халат.

Слідом за чим, практично з розбігу пірнула у воду. Дозволила собі десять секунд насолоди. Після чого стрілою вилетівши з ванної, помчала у кімнату. Поспіхом одяглася і настільки швидко, наскільки могла побігла слідом за вісником до подруги.

На щастя, вісник повів Вівіан таємним переходом, тому про її пробіжку, яку б обов’язково визнали б негодною принцеси поведінкою, ніхто окрім її самої не взнав.

Вісник привів її в невелику кімнату і…  

Побачивши, чим в ній займається подруга, Вівіан щиро порадувалася тому, що усе ж таки дозволила собі пірнути у ванну. Інакше б вона Ельжбету просто вбила! Ні, просто вона її вб’є зараз, а, якби не пірнула, то вбивала б довго й криваво!

– Я тебе зараз просто вб’ю! – чесно попередила вона подругу, падаючи у сусіднє крісло і впорядковуючи дихання.

– За що? – не відриваючись від оглядового вікна, щиро здивувалася та.

– За твоє «терміново»! – роздратовано відповіла Вівіан й, вказавши на дівчат, що нудьгували за вікном, уїдливо поцікавилася: – Будь так ласкава, поясни мені, що тут термінового?!

– В нашого шефа спитай! Це його ідея! – огризнулася Ельжбета. – Йому, бачите… до речі, – підняла вона уверх вказівний палець, – цитую дослівно: результат потрібен вже зараз, а не тоді, коли я, нарешті, вирішу йому його надати! От як це розуміти? На що він натякає цим своїм «коли ти, нарешті, вирішиш?! На те, що я увесь той час, що ви були з ним у морзі, спала чи гуляла?! Краще б я, й справді, гуляла чи спала, а не спільно з Туріном та Закері співбесідувала одну за другою всіх конкурсанток у їх власних кімнатах! Не так образливо б було!