Розділ 11

— Знаєш, Басе, коли тебе бояться, це як наркотик. Люди дивляться на тебе як на бога, і ти відчуваєш себе богом, тому що можеш робити з ними все, що завгодно. Звичайно знаєш, чи тобі не знати, сам такий же. Тебе бояться, і тебе від цього розпирає, — Арсен сидів на сходинках, спершись ліктями об коліна, і дивився на червоні хмари, що затягнули обрій. Отже, буде вітряно…

Баскервіль лежав поруч і мовчав, це Арсен цінував в ньому чи не найбільше, хоч у Баскервіля вистачало чеснот. Ніхто в його оточенні не вмів слухати так, як Бас, тому Арсен більше ні з ким не розмовляв. Ну щоб так довго.

Кане корсо сірого кольору з блакитним відтінком йому запропонував забрати знайомий заводчик. Щеня-відбраковування вже тоді було удвічі більшим за своїх братів і сестер та відбирало їжу у родичів, пробираючись до годівниці прямо по їхніх головах. Це так вразило Арсена, що він забрав цуценя, не торгуючись.

Заводчик клявся, що аномальний для кане корсо зріст — це випадковість, а Ямпольський був упевнений, що бреше, стовідсотково намішано в цуценятах крові, достеменно їх розводять в сусідньому підвалі. Та яка б не була причина, Баскервіль в холці був рази в півтора більше прийнятих стандартів. І в довжину був більше, і важив як справжнє теля. Але незважаючи на свої габарити і страхітливу морду, Ямпольського він прийняв за головного відразу і беззастережно йому підкорився.

Вдача у Баскервіля була точнісінько як у господаря, важка і кепська, тому жив він в окремому вольєрі, яка більше нагадувала однокімнатну квартиру, в найдальшій точці маєтку Ямпольського. Зате вони добре розуміли один одного. Підпускав пес до себе тільки трьох з тридцяти шести робітників Арсена, і на погляд Ямпольського це був чудовий відсоток довіри. Набагато вищий, ніж люди того заслуговують.

У цьому песику пощастило більше, ніж Арсену, той повністю довіритися в цьому світі не міг нікому, крім хіба що Баскервілю. Але Бас не людина, отже, відсоток довіри до людства у Арсена дорівнював нулю. Тому про те, для чого йому потрібна дружина — молода, гарна, особлива — не повинен був знати ніхто.

Арсен простягнув руку і потріпав лежачу поруч собаку по загривку. Широка грудна клітка, м'язисті лапи і спина нагадували його самого. Іноді йому здавалося, будь Баскервіль людиною, вони могли зійти за братів-близнюків, і невідомо, в чому було б більше схожості, в м'язовій масі чи в звірячій сутності обох.

— А ще вони гадають, що від них щось залежить, уявляєш?

Баскервіль напевно такого не уявляв, тому глухо хекнув кілька разів, відзразу ж в небо зійнялась зграйка птахів, і Арсен пошкодував, що під рукою немає фотоапарата. Чудово було б їх засняти на тлі страхітливої морди Баскервіля.

Тут же згадалася Ева, точніше, її роботи, в них виразно простежувався особливий, відмінний від інших стиль. Її роботи «чіпляли», таке Арсен спостерігав у дуже небагатьох, в світі їх на пальцях можна було перерахувати, включаючи його самого.

— Вона вміє обрати ракурс, — пояснив Арсен Баскервілю у відповідь на його німе запитання, і той кілька разів глухо рикнув на знак згоди. — А ще знає, чим Мане відрізняється від Моне. І вона не слухає цю страхітливу сучасну музику.

Пес слухав, поклавши голову на лапи, і лише кліпав очима.

— А ці претендентки, ти б їх бачив! У них в очах лічильники клацають і крутяться як божевільні. Може, мені тебе взяти на конкурс, га, Баскервілю?

Знову глухе гарчання у відповідь.

— Гадаєш? — поглянув на нього Ямпольський. — Ну гаразд, як скажеш.

Він згодував псу останню смужку сушеної яловичини і піднявся, обтрушуючи джинси.