Розділ 3

Він уже повернувся, щоб вийти, аж раптом двері відчинилися, і перед ним з’явилася дівчина, трохи вище середнього зросту, тоненька, з темним, зібраним в хвіст волоссям і карими очима, що здавалися на витонченому обличчі з гострими вилицями просто величезними. В руках у неї був об'ємний конверт.

— Ой, вибачте, — вона знітилася і відступила, пропускаючи Ямпольського, а той зупинився, не віддаючи собі звіту, чому, — я до Бориса Альбертовича.

— Ева? Ти принесла фотографії? — відгукнувся Навроцький і повернувся до Ямпольського. — Не хочеш подивитися? Ти ж захоплювався колись фотографією, а Евочка фотограф від Бога.

— Ева? — здивовано підняв брови Арсен.

— Евангеліна, — швидко поправила дівчина. Арсен продовжував її розглядати.

Дуже правильні, ніби виліплені, риси обличчя, і сам овал як виточений. Мабуть, його можна назвати вродливим. Якби Арсен був художником, він би малював саме такі обличчя, але на щастя, він не художник, він бізнесмен. Дуже успішний. У нього стільки грошей, що можна купити всіх художників світу, а на здачу отримати їх же мазанину.

— Не Євангеліна?

— Ні, — кілька помахів довгими вигнутими віями, потуплений погляд, — так мама захотіла…

— Ева, це Арсен Павлович, наш замовник, він особисто обирає модель, яка стане рекламним обличчям його бізнес-імперії, там є підходящі варіанти? — запитав Борис, а Ямпольському стало цікаво, спить він з цією диво-фотомайстеркою чи ні.

Він продовжував розглядати дівчину в упор, чомусь відчуваючи незрозумілу злість від однієї думки, що це може бути «так».

«Спить чи ні?»

Знову злетіли вії, зімкнулися, злетіли, і нехай на мить, на крихітну частинку секунди, але Арсен встиг помітити зневагу, змішану з гидливістю, яка промайнула в її очах. «Ні!» Звичайно ж ні, вона не спить з Навроцьким! І до Ямпольського вона відчуває огиду, бо не сумнівається — він тут у пошуках супроводу на вечір чи на ніч. Раптово Ямпольський відчув, що йому нічим дихати, так сильно стискає горло, він швидко послабив вузол.

— Що ж, не відмовлюся. Я дійсно у свій час серйозно захоплювався фотографією. Показуй, що ти вмієш, Евангеліно.

Вона зніяковіла, і Арсен отетерів від незвичного видовища, він і забув, що хтось ще на це здатний. Дівчина підійшла до столу і звичним жестом розклала на столі Навроцького яскраві глянцеві фотографії моделей. Знову ті ж обличчя, губи, очі, волосся... у Ямпольського зарябило в очах. А потім він поглянув на пачку фото в її руках і остовпів.

— Покажи, — він сам здивувався, як придушено це прозвучало, — та ні, не ці, ті фото покажи.

Ева кинула на нього нерозуміючий погляд, але все ж слухняно простягнула пачку.

— Я на вихідних виїжджала за місто, і там трохи познімала...

— Це... Це ти? Ти сама? — Арсен вражено перебирав фотографії, із захопленням відзначаючи, наскільки точно обраний ракурс, наскільки якісно передана колірна гамма та філігранно обраний кут, під яким падає світло. — Де ти вчилася? У тебе чудова школа!

— Ніде, — знизала плечима Евангеліна, — в школі ходила у гурток, а потім дивилася ролики на Ю-тубі. У мене маленька донька, — додала вона трохи з викликом, — мені ніколи вчитися.

— Донька? — підняв брови Ямпольський. — Скільки ж тобі років?

— Двадцять один, скоро двадцять два буде.

— А доньці?

— Майже три.

— Арсене Павловичу, подивися на нарече... претенденток, якщо тобі хто підходить, ткни пальцем, з дівчатками почнуть працювати, — вліз Навроцький, вочевидь натякаючи, що Ямпольському час забиратись.

— Ніхто не підходить, — хитнув головою Арсен, не зводячи очей з фотографій та їх творця, сам не розуміючи чому не може змусити себе піти.