18

– Шикуйсь! – гучно, без жодного вітання, гримнув Трістан. Ми з дівчатами змушені були стати в криву шеренгу на твердій землі плацу.

– Три кола довкола двору! На старт… Увага… руш! – не барячись, подав приклад і зірвався з місця.

Зі стогонами й бурчанням ми мусили побігти слідом. Добре хоч Віто перед виходом наказав узути шкіряні черевики для тренувань, а не ці наші вечірні черевички. Попереду нас, немов морква перед віслюками, звабливо гойдалась сексуальна п’ята точка нашого мучителя.

Рухався він граційно — як олень, а може як тигр. Навіть не знаю, який із цих образів йому більше пасує. Де Северан без сумніву хижак, але й благородні олені не такі вже безпечні створіння. Їх роги — не просто прикраса.

Я на мить втратила пильність, замислившись про його пластику й силу, а тоді зловила себе на тому, що знову витріщаюсь на його широку спину й стегна. Але мене такими вправами не злякати. Витривалості мені не позичати. Я не раз долала подібні випробування під час занять із наставником — тоді ще в мирному житті.

Поруч легко трималася Кірана. Добре йшла й Зої. А от Софі й Касандрі було гірше. Остання зупинилася вже через кілька сотень кроків, важко дихаючи, й повільно почвалала слідом.

На третьому колі важко стало вже й мені. Кассі ледве тягнула ноги, розпатлане волосся прилипло до розпечених щік. Решта дівчат теж не блищали бадьорістю. Кірана бігла з закушеною губою, видно — трималась виключно на впертості. Їй дуже кортіло справити враження на де Северана.

Той, хоч і вкрився потом, не подавав вигляду, що втомився. Біг рівно, час від часу обертаючись і жбурляючи на нас зневажливі погляди.

– Лантухи з сіном, – кинув. При цьому дивився чомусь саме на мене. У погляді – виклик.

І варто було б просто тримати темп, але я не втрималась — рвонула вперед. Порівнялась із ним. У його очах спалахнуло здивування, але я вже мчала далі — обігнала.

За спиною почувалося його дихання. Відчувала себе здобиччю, яку ось-ось наздожене хижак. Адреналін кипів у крові. Та Трістан раптом обігнав мене — легко, майже грайливо.

Тепер уже в мені спалахнув вогонь суперництва. Я напружила ноги й знову вирвалась уперед. Невідомо коли, але я вже бігла з усіх сил, тримаючи невелику перевагу. інквізитор — тепер і він дихав важко — мчав за мною не підтюпцем, а довгими потужними кроками.

До фінішу ми прийшли майже одночасно. Він — зі зловісною усмішкою садиста. Йому явно не сподобалось, що я посміла з ним змагатись. Та мені було байдуже.

Легені горіли, ноги тремтіли від перенапруги, а я стояла, намагаючись вирівняти дихання й розуміючи: знову утнула дурницю.

– І що це було? – запитав Трістан, який віддихався раніше за всіх. І не дочекавшись відповіді, сам буркнув: – Демарш. І псування мого тренування.

– Що?! – обурення підступило до горла миттєво.

– Те саме! – буркнув і рушив до дерев’яного тренувального пристрою — колоди з важелями для вправ зі списом.

По дорозі розв’язав і стягнув мокру туніку, скинувши її на дерев’яний кілок. І я нічого не могла з собою вдіяти — просто застигла, залипаючи на його торс: засмагла шкіра, напружені м’язи, чітко окреслені плечі, широка спина, з якої стікали краплі поту. Трістан опустився на лаву й уперся руками в важелі, стискаючи їх, наче це були противники. Його м’язи напружувалися, спина вигиналася, шкіра натягувалась на тілі, немов мокрий пергамент.

– Тепер будеш мені винна, Мартвенн, – кинув нарешті, вперше звернувшись до мене не просто як до частини безіменної юрби.

Мене тільки й не перекосило від несподіванки. Та далі він долив масла у вогонь:

– І з чого це раптом? – я стискала щелепи, щоби не нагримати вголос.

– А що це за дурні феміністичні замашки — змагатися з чоловіком? Фемінізм — зло, – глянув на мене зверху, навіть припинив рух важелів.

Я зиркнула на кругову стежку, по якій дівчата добігали останні метри. Але залишити його слова без відповіді не змогла:

– Не кожен виклик вартий прийняття, – відповіла я, почала обертати стегнами, тягнучи сухожилля після бігу. Злість кипіла, тіло аж просилось у дію, аби не кинутись на нахабу з кулаками. Але і сила забриніла в середині занадто небезпечними хвилями. Іноді вона проривалась. Але частіше просто горіла оівними спалахами, достатніми для побутової магії. Поруч з інквізитором з нею ставалось щось дивне. 

– То, значить, я мав бігти позаду й милуватись твоїм задом? – хмикнув він.

– А вам щось не сподобалось? – ляпнула я. – Було куди дивитись, якщо не туди.

– Зізнайся, ти хочеш мене. От і бігла, хвостом крутила перед моїм носом, – не здавався Трістан.

– У ваших словах логіки – нуль.

– Та у жінок логіки – нуль! – вигукнув він так, щоб усі чули. Звук рознісся по двору, де вже зупинялись решта дівчат.

– Так-с, – встав із пристрою, в повний зріст, без жодної сором’язливості демонструючи себе. – Ти, – ткнув пальцем у бік змученої Кассі, – збираєш речі й вирушаєш додому.

– З превеликою радістю! – гаркнула вона не менш голосно. – Я сюди приїхала не на каторгу, а дитину носити! І терпіти знущання не збираюсь.

Її голос, раніше боязкий, тепер звучав впевнено. Жінка рушила до огорожі, за якою лежали клунки.

– Ви б і вагітних, дивись, змусили б бігати! – додала вона вже з відстані, відчувши, що їй більше нічого втрачати.