12

Після сніданку нас, збентежених і похнюплених, розвели по кімнатах. Той самий чоловік, якого звали Віто. Схоже, Трістан оточував себе винятково чоловічою прислугою — ще одне нагадування про його холодну неприязнь до жінок.

Моя кімната на другому поверсі виявилась цілком прийнятною. Нейтральні стіни кольору ванілі, односпальне ліжко, шафа, кілька пастельних пейзажів, ваза зі штучним листям на підлозі. Моя валіза вже була тут, стояла біля ліжка. Але першою справою я дістала кристал зв'язку і викликала доньку.

Тільки переконавшись, що Алекса вже прокинулась, поснідала й зайнята справами, трохи розслабилась і прилягла. Ранній підйом дався взнаки — хилити в сон, і я не стала опиратись.

Розбирати речі навіть не збиралась. Усе одно вилечу звідси за кілька днів.

Розбудив мене несміливий стук у двері.

— Ввійдіть, — буркнула сонно.

— Привіт, — у двері просунулась голова однієї з дівчат. Та сама брюнетка, яка вранці виглядала найголоднішою. — Я Софія. А ти?

— Вікторія, — відповіла я, насторожено вдивляючись у неї. Що їй треба?

— Вже час обідати, а нас не кличуть. Ти б не могла дізнатись, у чому річ?

— Не зрозуміла? Як це дізнатись?

— Ну ти ж усе одно кандидатка на виліт, тобі вже, як би мовити, байдуже, — вона знизала плечима, наче це був цілком логічний аргумент.

— Ну знаєш! Я світловолоса, але не дурна, — сон як рукою зняло. — Думаєш, ти тут найхитріша?

— Ой, це зовсім не те, що ти подумала. Просто я так нервую, так нервую…

— То навіщо приїжджала? — відверто не розуміла я її мотивів. Якщо боїшся — не лізь. Робиш — не бійся. Просто ж.

— У мене немає чоловіка, — зітхнула вона й без запрошення присіла на край ліжка. — Рід досить благородний, от тільки… грошей усе одно бракує. А тут така вигідна пропозиція… Тільки не думала, що майбутній жених виявиться таким… я його боюсь до мурашок.

— Співчуваю, — спробувала я їй щиро поспівпереживати, але не виходило. Щось у її тону дратувало. Навіть родимка над губою.

— А твій рід як відреагував на ідею взяти участь у відборі? — продовжувала вона теревені.

— Я вдова. Вже і не батька, але і Мартвени від мене відмовились. Сама собі вирішую, що робити.

— Аза що жтвеш?

— Маю власну алхімічну майстерню і будинок краси, — відповіла без подробиць, і додала, щоби її спровадити: — Перепрошую, але я б хотіла прийняти душ.

— Добре, не заважатиму. А в тебе, бува, немає якогось печива? — запитала Софія з надією.

Я похитала головою. Дочекалася, поки вона піде, й вирушила досліджувати ванну. Вона виявилася у суміжній кімнатці. Ще одні двері вели, мабуть, у сусідню спальню, але були зачинені.

Неквапливо змила з себе залишки дрімоти, переодяглася в зручні штани та сорочку. Давно я не почувалася так розслаблено.

Коли вже й справді відчула голод, нас якраз покликали до обіду. На щастя, господар своєю присутністю нас не вшанував — хоча більшість дівчат, судячи з бойового фарбування й пишного вбрання, явно цього очікували.

Без Трістана атмосфера за столом була спокійною. Ми з дівчатами встигли познайомитись, поїсти й трохи розслабитися.

Після обіду всіх запросили на вулицю. У мене закралося дивне відчуття — ніби ми отара, яку вивели на пасовисько. Віто провів нас алеєю між золотими березами та духмяними хризантемами. Потім — перевдягання й вправи на підтриму енергетичних потоків.

На подив, заняття вела жінка. Привітна Саяна привіталась із кожною, провела кілька пробних асан і впродовж двох годин ганяла нас по залі, розповідаючи про правильне дихання під час вагітності.

Я отримала справжнє задоволення. Кожен м’яз у тілі ожив, наче я — кішка, що щойно вдосталь потяглась і розім’ялась. Ендорфіни били ключем, енергія вирувала, шукаючи вихід.

Та не всі дівчата дружили зі спортом. Дехто ледь виповзав із зали. Особливо скаржилася Асія — та, чия сестра вже брала участь у подібному відборі.

— Навіщо так знущатись із жіночого тіла? — скаржилась вона, ледве переставляючи ноги.

— Може, тому, що вправи сприяють розширенню магічного каналу і допоомгають стати пологам легкими ? — припустила я.

— Ти серйозно думаєш, що тобі дозволять народжувати самотужки? — вона задерла мокру від поту сорочку й витерла нею обличчя. А тоді додала з кривою усмішкою: — Такий, як цей Трістан, своїми нащадками не ризикує. Будуть найкращі цілителі з Ордену святої Марфи. Кажуть вони можуть вийняти дитя так що навіть не відчуєш… 

— Не знаю, як хто, а я проти, щоб мене чіпали ці божевільні, — озвалася Кірана. Певно як і я подумала про плітки, що втручання цих цілительок повністю деформує магічний канал. — Потім такий шрам лишається, жахливий на аурі. Вжк не зможеш навіть кристал зв'язку активувати… 

- Та нормально все проходить. Толку з того магічного каналу? Зате ніяких переймів! – додала весело Зої.

Я була солідарна з Кіраною. Лізти в мою магію без всіляких підстав точно нікому не дам. Це страшно. Це як без якогось органу залишитися

Так собі роздумуючи зайшла в душ, змила піт і переодяглась. По плану мала б бути вечеря. Але варто було вийти в спальню, як в двері постукали.

- Так? – думала то хтось із дівчат знову вирішив побазікати перед вечерю.

- Вікторія, господар вас чекає,  - на порозі з поважним виглядом топтався Віто. – Я проведу.