7

І ось мені в ультимативній формі запропонували взяти участь у змаганні за право стати матір’ю спадкоємця цього самодура.

«Усе відбувається таємно, — пояснив мені Бертран. — Лорд де Северан ненавидить, коли хтось порпається в його особистих справах. На щастя, я маю вуха в усіх стінах. Але то дрібниці. Головною умовою є бездоганне здоров’я. І не лише твоє, Вікторіє, а й твоєї доньки. Та й рід твій перевірять уздовж і впоперек. Жодних спадкових хвороб, ніяких викиднів в історії по материнській лінії. Родинне дерево переглянуть до сьомого коліна. Але не переймайся — з цим я допоможу. У тебе буде аура, від якої цілителі засліпнуть».

Він говорив так, ніби все вже давно вирішено. Але фізичне здоров’я — то лише одна з вимог цього тирана.

«Зовнішність. Він хоче красивих дітей. І я не можу його за це звинувачувати, — примружився Бертран. — Сподіваюсь, твоя врода натуральна? Без чарівних зіллів і втручань алхіміків чи травниць? Це добре. Та більше за вроду й силу тіла, цього виродка цікавить натура майбутньої матері його дитини».

«Він збирається проводити якісь випробування?» — поцікавилася я, насупившись.

«У польових умовах, — скривився він. — Цей деспот хоче поселити добрий десяток жінок у своєму заміському маєтку. І особисто давати їм завдання, оцінювати поведінку, вміння триматися, стриманість, розум, витривалість… Можливо, навіть вірність. Випробування серцем і розумом. Йому потрібна не просто лона для спадкоємця — йому потрібна така, яку він зможе… стерпіти. Принаймні на кілька місяців».

«А в лорда, даруйте, часу — як у безробітного трубадура?» — не стрималася я. І не повірила жодному слову.

«Він бавиться. Це його розвага. Вплив і приниження дають йому задоволення. Садист? Так. Хоч і не відкритий. Але повір мені, у нього давно не було нічого, що він не міг би купити чи зламати. А тут — цілий табір жінок, і всі хочуть стати його обраною», — пояснив Бертран. І на цьому етапі я йому ще вірила.

«І якою я маю бути, щоб йому вгодити? Який характер у фаворі в таких, як він?»

«А ніякий! — герцог розсміявся. — Йому нічого не подобається! Але ти все одно намагайся пройти, дійти до фіналу, якщо не виграти. Це як гра. Гидка, але з хорошим призом».

І як, питається, догодити тому, кому догодити в принципі не можна?

***

Я завжди прагнула знати більше, навіть коли це знання болісне. Тож не гаючи часу, я звернулася до старого знайомого — радника з великого дому юристів при дворі, що знав усі тонкощі Звичаю Вибору.

Виявилось, що за Законами Крові, жінка, яку допустять до народження спадкоємця для вищої знаті, мусить бути матір’ю хоча б однієї здорової дитини й мати бездоганний перебіг попередніх пологів. Це гарантія, що її тіло витримає ще одне випробування.

Усе інше — предмет домовленостей із майбутнім чоловіком. Її житло, їжа, спосіб життя, утримання, заборони на любовні зв’язки, лікування зіллям… Усе прописується у Таємній Згоді.

Це було цікаво. Та я одразу відчула — є одне величезне «але». Я не хотіла народжувати знову. Мені більш ніж достатньо моєї Алекс — моєї сонячної дівчинки. Я обожнювала її більше за життя. І згадки про нічні судоми, важке дихання й постійний страх втрати плоду не викликали в мені ані романтики, ані жертовності.

Так, дитина від лорда де Северана могла мати майбутнє — титули, маєтки, армію слуг. Але думка про те, щоб віддати її після перших її криків у чужі руки… ця думка мучила мене. А він би точно не став терпіти дружину після виконання головної функції. Я вже достатньо про нього прочитала. Та і герцог д’Арвен мені розповів чимало про плани інквізитора. 

Я вирішила для себе одразу: навіть якщо я припаду до вподоби цьому де Северану — я не дам йому дитину. Хіба що витримаю кілька днів серед інших жінок, щоб мій відхід не викликав підозр. А потім — зникну. Без пояснень.

Я — не виношувачка чужої волі. Не піч для їхнього хліба.

Потім Алекс вмовила мене піти з нею до парку. Ми провели там кілька годин — ховалися від сонця, їли солодкі фрукти, сміялися.

А коли ми повернулися додому, мене чекав сюрприз: в мішечку з сургучною печаткою — срібні марки, вартість яких могла б прогодувати нас із донькою півзими. Це був подарунок від Бертрана. Його спосіб сказати: ти вже в грі, Вікторіє.

І я не мала права зупинятись. Для доньки. Для нас.

З понеділка мене чекало обстеження у Лікарів Прикликання — тих, хто за допомогою крові, ароматів і відварів міг визначити здоров’я жінки краще за будь-яку бабцю-знахарку. Мене це не лякало.

Якщо доведеться пройти крізь це, щоб вижити й більше ніколи не покладатися на зрадників у чоловічому тілі — я зроблю це. Я покажу роду мого покійного чоловіка, що навіть їх зв’язки і влив нічого не варті супроти жінки, яка не здається!

А в п’ятницю надійшов лист — з гербом родини Северанів. Запрошення до лорда Трістана.

Неочікувано швидко.

Я була не готова. Але знала, що це — лише перший хід. Очевидно, Бертран вже встиг проштовхнути моє ім’я ближче до списку допущених. Тихо, непомітно. Як уміє тільки він.