6

Ім’я прозвучало з такою виразністю, наче воно саме мало викликати повагу чи принаймні цікавість.

— Не пригадую. А хто це?

— Один з найлегендарніших воїнів Північної марки. Колись — Верховний інквізитор, тепер же — спадкоємець великого роду. Вдівця. І… — Бертран зробив паузу, спостерігаючи за моєю реакцією, — шукає дружину. Король дав йому дозвіл на особливий відбір.

Я лише злегка нахилила голову, зберігаючи зацікавленість, але не надмірну. У душі ж починалося сум’яття. Навіщо Бертран згадує про це мені?

— І до чого це ви?

— Та просто подумав… — він кинув кулю, не зводячи з мене очей, — ти могла б підійти. Вродлива, розумна, з гідністю. І мати. А це, як ти розумієш, — цінність.

Вийшла я за ворота володіння герцога збентежена. Умови його "допомоги" були жорсткими. Бертран д’Арвен тільки зовні здавався доброзичливим і люб’язним. Під цією оболонкою — крига розрахунку. Кожен його крок — лише в межах особистої вигоди, нічого більше. Підозрюю, він добре вивчив моє життя ще до зустрічі й просто удавав зацікавленість у моїх відповідях.

Найбільше бажання зараз — розвернутись і поїхати додому. Купити по дорозі діжку сливового вина й шмат сиру з коров’ячим молоком, зачинитись у спальні й зробити вигляд, що світу не існує. Підозрюю, мій покійний чоловік саме так і зробив би на моєму місці. Але я не мала права сховатись у мушлю. Заради Алекс. Заради себе. Потрібно було вириватись із трясовини, що залишилась мені після "любові" і шлюбу.

Кілька глибоких вдихів прогрітого осіннім сонцем повітря повернули ясність.
Сіла у карету — візника я замовила ще зранку — і дала наказ повертати до міста.

Прорвемось.

Трістан де Северан — спадкоємець Північної марки, володар безлічі земель і прибутків. До нього не підійдеш просто так. Колишній інквізитор, який полишив службу після загадкової загибелі дружини. З того часу — ніби відлюдник. Відомий у колах шляхти своїм непримиренним ставленням до жінок. Порівняно з ним, старі догми про місце жінки в домі звучать як комплімент. Саме так охарактеризував його Бертран.

Але я не втрималась. На найближчому постоялому дворі зупинилася, попросила кухаря грогу і, вмостившись біля вогнища, витягла з торби сувій із гербовим архівом і активувала магічний кристал. Кілька записів про Северанів знайшла миттєво. «Родовий виноградник де Северанів в Елантії дав рекордний врожай»… «Скарга монастиря на дії слуг Трістана де Северана»… «Трістан де Северан публічно осоромив представницю ради гільдії кравчинь»… «Орден «Сестри Честі» звернувся до короля через образливі висловлювання лорда де Северана».

Не стрималась — розгорнула останній документ. І заглибилась у читання.

На перший погляд ситуація виглядала анекдотично. Під час однієї ради Трістан дозволив собі порівняння, згідно з яким «жінка й вогонь однаково небезпечні у руках дурня». У відповідь Орден сестер вимагав вибачень, але марно. Лорд лише підкинув дров до вогню, відповівши письмово, що “вибачення вважає зброєю слабких”.

Як казала моя покійна тітка: «Я чула про нього стільки гидоти, що вже й не сумніваюсь — він неперевершений чоловік».

У кінці переглянула декілька гравюр і малюнків із його зображенням. І тут мене чекав несподіваний удар. Я гадала, що така жорстка людина має бути зморщеною і неприємною на вигляд. Але — ні.

Жодних проблем із жінками у Трістана бути не мало б. Проблеми були у жінок — з ним.

На всіх портретах — чоловік у темному плащі, кремезний, впевнений, із постаттю людини, яка не знає сумнівів. Стрункий, з виразною поставою й силою, що відчувалась навіть через щільну тканину.

Його обличчя — симетричне, мужнє. Високі вилиці, прямий ніс, темні очі. Волосся коротко підстрижене, злегка хвилясте. І між брів — постійна тінь, мов у чоловіка, що звик контролювати світ навколо себе.

Зітхнула. Його можна було б полюбити, якби не все те, що про нього відомо.

Він міг би давно знайти собі дружину. Але замість цього — вирішив діяти як командир у битві: обрати її через відбір. Холодно, раціонально, по-чоловічому.

Може, він і справді ненавидить жінок? І, власне, навіть цього не приховує.