...

  24 лютого 2022 року. Ранок. 

  На перехресті без світлофора з поперечної дороги вискочив темно-синій, майже чорний джип і ледь не врізався у маршрутку. Завдяки гарному, багатолітньому досвіду за кермом, Наталя вчасно зреагувала і уникла зіткнення, чим і врятувала здоров'я та життя пасажирів.  

   -Ти що, сліпий, не бачиш куди їдеш? – Заволав Бондарчук, відомий місцевий бізнесмен, щойно вискочивши з джипу, який зупинився по середині дороги, і направився до маршрутки. -Я тобі зараз ноги по видьоргую. – Він розлючено відчинив двері маршрутки зі сторони водія і навис наче скеля, чому посприяла його велетенська статура. – Ти?! – Він несподівано різко зупинився, бо не очікував побачити жінку водієм маршрутки, ще й цю жінку, Наталю Рудь. В голові всі думки розвіялися. 

   -Дежавю. – Промовила симпатична, струнка жінка з темним волоссям, набираючи сили для захисту.  

   -Я не зрозумів, ти мене спеціально намагаєшся вбити? – Обурено спитав Бондарчук і озирнувся, бо з маршрутки вийшов літній, але доволі міцний чоловік та підійшов до них.  

   -Агов, шановний, трохи повільніше і відійди від пані. – Грізно і впевнено промовив чоловік, вже готуючись до бійки.  

   -А то що? – Борзо випалив Бондарчук, розуміючи, що тепер доведеться поборотися за себе, але все ж таки трохи відступивсь, проте не тому, що послухався, а щоб ненароком не зачепити жінку в бійці.. 

   -Краще не ризикуй, - спокійно, але досі впевнено сказав пасажир. Цей чоловік по вихованню буде стояти до останнього, бо він підполковник у відставці, Володимир Молодій.  - Ти ж сам чудово бачиш, що не правий. Ти порушив правила, ледь нас не збив...  

   -Я? Порушив? – Все ще нахабнів Бондарчук, готуючись до сильного конфлікту, стиснувши ліву руку в кулаці. 

   -Так, ти. Ти вискочив на перехресті, коли повинен був нас пропустити… - голос Молодія підвищував гучність. 

   -Я нікому нічого не повинен. – Не дав договорити Молодію Бондарчук теж підвищуючи свій голос. - А хочеш неприємностей, тож будуть тобі… 

   -Агов, ви там довго ще гривами будете махати? – Нетерпляче вигукнув невисокого зросту чоловік з лисуватою головою, виглянувши з вікна маршрутки. -Час плине. В мене потяг від'їжджає. 

   -Сиди там мовчки, - в один голос випалили чоловіки і подивилися один на одного. 

   -Я тобі повторюю, що ти винуватий… - продовжив Молодій, але не встиг договорити. 

   -Слухай, тобі більше за всіх це потрібно? – Голосно спитав Бондарчук, дістаючи телефон, бо пролунав звук вхідного СМС. 

   -Так, мені це потрібно… 

   -Досить! – Різко викрикнула Наталя, перебиваючи всіх, щоб вони замовкли. 

   «Бабах!» - Раптово, геть поруч, в семистах метрах пролунав дуже потужний вибух. Все небо миттєво спалахнуло рожево-жовтим сяйвом. Потужна хвиля від вибуху поламала кілька дерев, що стояли вздовж дороги, розтрощила вікна у будинках, що були поруч, зірвала стенд з рекламою і відкинула його на кілька метрів. Молодій машинально підбіг до маршрутки і штовхнув в середину на підлогу жінку, пасажирку, яка теж вилглядала з дверей маршрутки і спостерігала за конфліктом. Ще один пасажир в окулярах, худорлявий і зростом вище середнього, впав обличчям на сусіднє сидіння, бо скло в маршрутці перетворилось в дріб'язок. Бондарчук прикрив собою Наталю, притиснувши її до землі. Полум'я полохало так сильно, що стало видно все навколо. Десь гучно залунали сирени.  

   «Бабах!» - Пролунав ще один вибух десь через кілька вулиць. 

   -Що це? – Викрикнула злякано пасажирка до Молодія. 

   -Війна. – З дивним спокоєм промовив чоловік і подивився на Наталю та Бондарчука.  

   -Війна почалася. – Пошепки сказав Бондарчук, коли побачив здивовані очі Наталі. 

   24 лютого 2022, 4:50

   Наталя не спала всю ніч. Якісь дивні страхи лізли у голову. Чомусь пригадався її колишній чоловік, з яким вона не бачилася з моменту свого арешту. Дивно, але вона чомусь не була на нього зла, що він потайки зібрав речі і втік. Мабуть це потрібно було зробити ще раніше. Вона навіть не засуджувала його за такий не чоловічий вчинок. Лише посміхнулася, коли повернулася додому з поліції, після звільнення від арешту, та побачила відкриті шафи, де вже не було його речей. Наталя навіть не стала йому дзвонити, щось розбиратися, дізнаватися причини. Зробив і зробив, пішов і пішов. Можливо, вона його і не любила, а, можливо, просто не бачить сенсу стукати в двері, які навмисно закрито від неї. Тому з невеликим розчаруванням лише зітхнула з сумом, огледіла спустошену кімнату та прийняла все, як є. Розчарування було не в її чоловікові, хоча, мабуть, і в ньому теж, але більше в тому, що вона, саме вона раніше не побачила його справжнього. Лише зараз Наталя зрозуміла, що в їх відносинах була майже завжди ініціатором вона, а він лише іноді щось робив для неї. Тепер очі відкрилися. Наталя навіть десь в глибині душі щось ніби вирвалося, що аж відчула звук, схожий на розрив натягнутої струни гітари. Тож хіба треба бігти за тим, що вичавлює з неї останні сили? Жінка вирішила залишити минуле і змінити своє теперішнє. З того часу вона не згадувала про чоловіка, не мала на то часу. А тепер, цю ніч, він вривався кошмаром до неї в сон, благаючи її зупинитися, хапав за руку і тягнув кудись в темне місце. А навколо будинки, багатоповерхові, вони просто без причини починали нахилятися і руйнуватися. Наталя різко прокидалася і вже боялася закрити очі. Друга ночі. Жінка зрозуміла, що спати вже не зможе. Тому встала, привела себе до ладу та рушила на роботу, вирішивши краще привести в порядок свого «кормильця» (так вона називала транспорт на якому працювала) і прибрати трохи в салоні маршрутки. 

   -Тепер можна і попрацювати, - посміхнулася Наталя, огледів чистий салон маршрутки. Потім сіла за кермо і кілька разів стисла пальцями тугий перепліт керма. – Побільше мені добрих, щедрих і ввічливих пасажирів. – Промовила вона до себе і завела мотор. – Вперед, Наталю, до нових вражень!