...

24 лютого 2022, 4:50 

   Наталя не спала всю ніч. Якісь дивні страхи лізли у голову. Чомусь пригадався її колишній чоловік, з яким вона не бачилася з моменту свого арешту. Дивно, але вона чомусь не була на нього зла, що він потайки зібрав речі і втік. Мабуть це потрібно було зробити ще раніше. Вона навіть не засуджувала його за такий не чоловічий вчинок. Лише посміхнулася, коли повернулася додому з поліції, після звільнення від арешту, та побачила відкриті шафи, де вже не було його речей. Наталя навіть не стала йому дзвонити, щось розбиратися, дізнаватися причини. Зробив і зробив, пішов і пішов. Можливо, вона його і не любила, а, можливо, просто не бачить сенсу стукати в двері, які навмисно закрито від неї. Тому з невеликим розчаруванням лише зітхнула з сумом, огледіла спустошену кімнату та прийняла все, як є. Розчарування було не в її чоловікові, хоча, мабуть, і в ньому теж, але більше в тому, що вона, саме вона раніше не побачила його справжнього. Лише зараз Наталя зрозуміла, що в їх відносинах була майже завжди ініціатором вона, а він лише іноді щось робив для неї. Тепер очі відкрилися. Наталя навіть десь в глибині душі щось ніби вирвалося, що аж відчула звук, схожий на розрив натягнутої струни гітари. Тож хіба треба бігти за тим, що вичавлює з неї останні сили? Жінка вирішила залишити минуле і змінити своє теперішнє. З того часу вона не згадувала про чоловіка, не мала на то часу. А тепер, цю ніч, він вривався кошмаром до неї в сон, благаючи її зупинитися, хапав за руку і тягнув кудись в темне місце. А навколо будинки, багатоповерхові, вони просто без причини починали нахилятися і руйнуватися. Наталя різко прокидалася і вже боялася закрити очі. Друга ночі. Жінка зрозуміла, що спати вже не зможе. Тому встала, привела себе до ладу та рушила на роботу, вирішивши краще привести в порядок свого «кормильця» (так вона називала транспорт на якому працювала) і прибрати трохи в салоні маршрутки. 

   -Тепер можна і попрацювати, - посміхнулася Наталя, огледів чистий салон маршрутки. Потім сіла за кермо і кілька разів стисла пальцями тугий перепліт керма. – Побільше мені добрих, щедрих і ввічливих пасажирів. – Промовила вона до себе і завела мотор. – Вперед, Наталю, до нових вражень! 

   -О, я бачу, що я не один такий ранній. – Раптово почулося поруч. Наталя озирнулася і побачила Пашку. Цей молодик з перших днів її роботи у автопарку допомагав Наталі майже у всьому, підтримував, коли вона переживала насмішки зі сторони Бойко, або коли не вистачало розплатитися навіть за виїзд на маршрут, бо було дуже мало пасажирів: 

   14 Серпня 2021 року, 5:30 

   -Знайомтеся, це Наталія. Наш водій на 205 маршрут. – Сказав начальник автопарку під час ранкових зборів. 

   -Обана, - сказав статний чорноволосий чоловік, років 45-ти.  

   -Жартуєш? – Спитав в керівника ошеломіло худий високий чоловік з русявим волоссям.  

   -Юрійович, так може я свою жінку приведу до нас, якщо така справа і ми можемо брати до себе кого завгодно. – Жартома підхопив незадоволено товстий дядько. 

   -Досить. В законодавстві не сказано про те, що жінки не можуть працювати на маршруті водіями. Тому закрили свої хвіртки і йдіть працювати. – Суворо відрізав керівник і пішов до свого кабінету. 

   Наталія сіла за кермо і подивилася навколо. На неї зиркали завидючі та недовірливі очі чоловіків. Жінка на маршрутці, нонсенс. Кожен в подумках сподівався, що це лише несмішний жарт керівника. Та вона завела двигун і рушила згідно свого маршруту 205… 

   Вже місяць Наталя працює на маршрутці. 

   -Слухай, ти, як тебе там, поїдеш за мною, - з якоюсь дивною посмішкою промовив невеликого зросту та з великим пузом чоловік. Це був Бойко. Він з першого дня роботи Наталі в автопарку був супротивником, бо на його думку: «всі жінки створені природою сидіти вдома, прати, готувати, виховувати дітей і мовчати в ганчірочку». Тому Наталя намагалася якомога менше зтикатися із ним на роботі. – Нам поміняли графік. 

   -Добре. – Спокійно промовила жінка і продовжила витирати сидіння дезинфікатором. 

   День йшов до обіду, а в жінки майже жодного пасажиру. Це було для неї великим шоком і розчаруванням, адже вона боялася того, що не зможе сьогодні навіть паливо оплатити, не те щоб ще й щось заробити собі на їжу. Засмучена вона сиділа біля маршрутки. 

   -Чого така смурна? – Спитав Пашка Птахов, високий худорлявий чоловік, років 27, з гарною русявою зачіскою. 

   -Привіт, Паша. – Сумно привіталася жінка і махнула рукою. – Та. Сьогодні щось невдалося в мене. Кожне коло порожнє. В мене було рідко, але щоб геть майже порожня, це вперше.  

   -А скільки? Якщо не секрет. – Замислувато спитав чоловік. 

   -Два, три, до п’яти людей. Це трішки напружує. – Наталя з сумом поглянула на асфальт і потерла ногою його, ніби щось спробувала відтерти.  

   -Зрозуміло. Давай, якщо ти мені довіряєш, то махнемося з тобою чергами. Я поїду в твоїй черзі, а ти в моїй. – Запропонував впевнено він. 

   -А так можна? – В очах жінки засяяла іскра надії. 

   -Звичайно, головне, щоб по графіку маршрутка їздила, а хто там на маршруті, все одно. – Пашка хмикнув і подивився в сторону, де вештався біля свого транспорту Бойко, періодично споглядаючи на них. 

   -А як же твій обід? – Подивилася вона в очі молодика, шукаючи причину, щоб пропозицію можна було б відмінити. Вона дуже переживала, хоч і приховувала, але не хотіла, щоб від її причини постраждав цей чудовий чоловік. 

   -Та який обід? Перехоплю по дорозі. Я так часто роблю, коли хочу лишнє коло намотати. – Пашка посміхнувся і підмигнув. 

   -Добре, давай, якщо це не приведе до проблем в тебе. 

   -Не хвилюйся. Все буде добре. Через скільки в тебе коло? 

   -М-м, десять хвилин. – Подивилася Наталя на годинника. 

   -Та. – Махнув він рукою. – Я ще бика в стойло загоню. – І він засміявся. – Все зараз буде «Ок».