3 Розділ

Нарешті цей день закінчився, він був надто складним. Весь день мені заважав цей грубіян. Але на щастя вже можна іти додому. Спершу я зайшла у маленьку кав'ярню біля коледжу. У ній завжди спокійно. Я з ентузіазмом стояла біля вітрини і обирала собі дисерт. Зрештою я зупинилась на малиновому чизкейку і лате з корицею. Це моя нагорода за цей важкий день. Схоже я буду частіше заходити сюди...

Увійшовши в свою кімнату я поставила рюкзак на підлогу. Оглянувши свою кімнату відчула спокій на душі, але це тривало не довго, насправді я знаю, що в мені вирує океан не дуже хороших емоцій. Я знала причину, але нічого не може зробити з цим адже я люблю своїх батьків і не можу осуджувати їхні рішення...

Я знайшла резинку і закрутила волосся, щоб не заважало. Через під години я була передягнута у домашній одяг і лежала на ліжку. Не зрозумівши цього я заснула. Мене розбудила мама, вони з татом чекали коли я спусчусь на вечерю, але я не прийшла.

Минув тиждень

Через тиждень я дізналась ім'я свого сусіда по парті. Він ніби нормальний... Я попросила, щоб він не заважав мені і він погодився. Насправді я не сподівалась, що він погодиться, але все-таки диво існує.

Якраз продзвенів дзвінок на перерву. Тепер я можу іти поїсти. Сьогодні сонячний день і я вирішила сісти на вулиці. Я доїдала свій сендвіч коли до мене хтось підійшов.

– Оу, подивіться хто це, це ж сама Хелен Райт.

– Чого тобі Вілсоне?

– Прийшов вирішити несправедливість.

– Що ти верзеш?

– Не прикидайся, ти все прекрасно знаєш. Коли я сів з тобою ти розіграла таку драму. А що ми тепер бачим ти з радістю сидиш із цим напуцованим.

– Напуцовований тут ти.

Я, аж здригнулась. Біля Вілсона стояв Феско.

– Оу, які люди. Моде годі залицятись до моєї дівчини?

– Нахаба! Що ти верзеш. Я ніколи не буду з тобою зустрічатись.

Не встигла я договорити ці слова, я опинилась у чиїсь хватці. Через секунду мене поцілували. Я хотіла вирватись, але у мене нічого не виходило. В одну мить мене ніби відірвалоі звільнило із хватки. Нестигнувши оговтатись від того, шо сталось хвилину тому, я почула звуки ударів. Це був Феско він вдарив Вілсона в живіт, а потім в ніс. 

Чомусь я відчула якусь огиду. Я пішла у клас, взяла свої речі і пішла додому. Прийшовши додому, я сіла на сходах біля вхідних дверей.

Через 5 хвилин я відчула, що хтось сів біля мене. Мені вже було байдуже хто біля мене сидів. Через мить мені простягнули лате і мої улюблені тістечка. Подивившись на цього добряка я побачила Феско. Він сидів біля мене і пив своє лате.

Не знаю скільки часу минуло. Ми сиділи мовчки і пили лате. Я поділилась з ним тістечком. Ніхто з нас не наважувався почати говорити.

В одну мить нашу тиху церемонію прирвав телефон. Він гучно задзвонив, що я аж перелякалась. На щастя ми випили лате і я не розлила на себе цей чудовий напій.

Це дзвонив його телефон. Коли я подивилась на екран телефону я не змогла прочитати, тому що абонент був підписаний не англійською. Він швидко взяв свій стаканчик і пішов у невідомий бік.

За мить я загубила його з поля зору. Я вирішила не чекати його. Зайшла в свою кімнату і заснула.