2 Розділ

Дорогу до коледжу я розділила у своїх роздумах про майбутнє. Як завжди я не знайшла відповіді. 

Від роздумів мене відволік мотоцикліст, який їхав зі швидкістю світла. Я майже відлетіла в інший бік від цієї шаленої швидкості. Все, що я побалила чорний мотоцикл з хлопцем у всьому чорному і чорному шоломі.

Щоб оговтатись і дійти до коледжу мені знадобилось 10 хвилин. Тепер я стою перед дверима і готую до довгої моралі міс Вілоу, вона терпіти мене не може. До кінця уроку залишилось 10 хвилин. 

Я постукала у двері і увійшла.

– Добрий ранок, вибачте запізнення, але я побачила міс Сміт.

– Хелен Райт, я думала ви сьогодні не з'явитесь. Сідайте, але ви покарані, покажете коледж нашому новому студентові. Зайдіть до деректора після уроку.

Я увійшла в аудиторію і сіла на своє місце. Після 5 хвилин уроку продзвенів дзвінок і я пішла у кабінет директора. Постукавши у двері і увійшовши, я побачила директора, який сидів у своєму кріслі і дивився на мене.

– Хелен Райт, ви покарані ваше покарання у аудиторії.  Можете іти.

Я повернулась і пішла. Наш директор справедливий та розумний, він завжди так поводиться, але з усіх директорів, що мені довелось побачити, він найкращий.

Увійшовши у ту аудиторію в яку увійшла 10 хвилин тому, я побачила на своїй парті шолом безпеки. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це шолом цього мотоцикліста. Гнів охопив мене я була така зла. До того цей шолом щей на моїй парті. Я розлючена, тому що я сиджу одна і мені це подобається. Я беру цей шолом в руки і мене охоплює ще більша злість.

– Подобається? Можеш вдягнути його. Мені не шкода.

Натомість я беру цей шолом і кидаю об підлогу щосили як тільки можу.

– Оу, з ним нічого не станеться не трать свої сили.

Повернувшись до входу я побачила високого, брюнета. Це був він. Це через нього я чуть не відлетіла. У його зелених очах відображався спокій йому, начебто було начхати.

– Це напевно ти Хелен Райт.

– Так, а це ти той негідник, який їздить зі скаженою швидкістю і не звертає увагу, що там ідуть люди.

– На дорозі потрібно бути уважнішою, якщо тебе не навчили правил дорожнього руху можу сьогодні ввечері навчити.

– Правила дожнього руху я знаю, а от тобі не бракувало б повчитись хороших манер.

– У мене немає часу, іди за мною.

Я вийшла з аудиторії і без зацікавленості почала показувати коледж. На питання цього зеленоокого здорованя я не звертала увагу. Після екскурсії з моїх вуст вилетіла лише одна фраза в його бік.

– Ти у нас такий розумний, то ж на свої питання знайдеш відповіді сам.

Тепер моє життя у коледжі не таке звичайне. Не зважаючи на студенток які мене ненавидять, біля мене щей  посадили цього накачаного бабія. Я хотіла вирішити цю проблему з ним, але мені відмовили. Тепер мені потрібно терпіти його 3 з половиною місяці до закінчення коледжу.

Привіт, читачі) Ідея написати цю книгу виникла давно, але я боялась її втілити в життя, але тепер, я вирішила втілити її. Не судіть мене так жорстоко, адже досвіду писати книги у мене немає. Сподіваюсь вам сподобається. А тепер тим кому цікаво і ті хто дочитав до кінця маленький спойлер: далі буде дуже цікаво я впевнена, що ви такого не очікуєте. Свої здогадки пишіть у коментарях 😉)