Епілог

Сонце повільно сходило, осяюючи кімнату теплими золотистими променями. Евеліна прокинулася, відчуваючи теплоту біля себе. Вона перевела погляд на Макса, який спав поруч, його риси обличчя були спокійними і задоволеними. Півроку разом — це було дивовижно, і вони кожного дня дякували долі за те, що їх з'єднало.

Вона потягнулася, намагаючись обережно встати, щоб не розбудити його, але Макс відчув її рух і миттєво відкрив очі.

— Куди ти?— спитав він, посміхаючись, і на обличчі з’явилася легка зацікавленість.

— Хочу приготувати сніданок— відповіла вона, відчуваючи, як у серці розцвітає щастя. — Можливо, я приготую твої улюблені млинці.

Макс посміхнувся, простягаючи руку, щоб потягнути її назад до себе. — Тільки якщо ти обіцяєш їх принести в ліжко.

Вона розсміялася, почувши його голос. — Гаразд, але ти маєш допомогти мені з приготуванням.

— А це означає, що я маю бути з тобою на кожному кроці? — запитав він, піднімаючись на лікоть, його очі світяться від жартівливого настрою.

— Звісно!— весело відповіла вона, розгладжуючи волосся. — Команда, яка готує млинці.

Після кількох хвилин жартів і фліртуючих обмінів словами, вони разом встали з ліжка. Макс обняв її ззаду, притискаючи до себе. Вона відчула, як тепло його тіла огортає її, і на її обличчі з’явилася усмішка.

— Ти знаєш — почав він, поки вони разом готували на кухні — я ніколи не думав, що зможу знайти когось, хто робитиме мій ранок таким особливим.

— А я ніколи не думала, що буду жити з хлопцем, як ти— промовила вона, спостерігаючи за ним, поки він перевертав млинці на сковороді. — Ти настільки неймовірний, що це навіть лякає.

— Лякає?— підняв він брову, грайливо дивлячись на неї.

— Ну, ти ж знаєш, як я зворушлива— усміхнулася вона, намагаючись виглядати серйозно, але не могла стримати сміх.

Вони сміялися, коли Макс виявив, що млинці підгоріли.

— Я думав, що ти мені покажеш, як це робиться! — зірвався він, підходячи до неї ближче.

— Це лише означає, що ти повинен займатися ними більше— знову розсмілася вона.

Врешті-решт вони сіли за стіл, смакуючи сніданок, насолоджуючись один одним. Єдність між ними зростала з кожним днем, і в повітрі відчувався аромат любові.

— Ти знаєш— почав Макс, коли вони обидва закінчили їсти, — я завжди думав, що кохання — це лише казки. Але з тобою це реально.

Евеліна зупинилася, її серце затремтіло від ніжності. — Я теж так думала, але тепер… Тепер я знаю, що це правда.

Вона поглянула на нього, і в його очах вона прочитала те, що й сама відчувала. Вони наблизилися, їхні губи торкнулися, і це був поцілунок, повний обіцянок і надій.

— Я кохаю тебе— тихо сказала вона, поки їхні губи залишалися близько один до одного.

— І я тебе кохаю— відповів Макс, погладжуючи її обличчя. — Ти — найкраще, що зі мною трапилося.

Вони знову поцілувалися, затягуючи один одного в світ, де існували лише вони двоє. Їхні поцілунки ставали все більш заповзятливими, і в цій простій миті вся невпевненість зникла.

— Це, напевно, мої найулюбленіші млинці,— прокоментував Макс, усміхаючись між поцілунками.

— Звісно, з тобою вони завжди будуть особливими — відповіла вона, не відводячи погляду від нього.

Того вечора, коли вечір спустився, вони сиділи на дивані, спостерігаючи фільм, але більше розмовляючи один з одним, обмінюючись поглядами, наповненими ніжністю. Вони обіймалися, загорнуті в ковдру, і їхні серця були сповнені любові, за яку боролися, якої боялися, але яку тепер визнали.

— Я вірю, що наше кохання витримає все — сказала Евеліна, спостерігаючи, як його очі світяться.

— З тобою я готовий на все — відповів Макс, притискаючи її до себе. —  ми пройдемо через усе разом.

Вони поцілувалися знову, і в цей момент світ за межами їхньої кімнати зник. Лише їхня любов залишалася, яскрава, справжня, і готова до нових пригод. З кожним поцілунком, який вони обмінювалися, їхнє серце билося в унісон, в їхніх душах зароджувалася нова історія, сповнена мрій та надій.

От і прийшов кінець і цій історії, ця історія викликала у мені масу емоцій. Тепер я напевно зроблю перерву і не буду писати історії та і вмене ідей нема, до наступних зустрічей 🌌💫