Глава 28

Серце Евеліни билося в неї в грудях, коли вона підходила до дверей Макса. Вона зупинилася на мить, зібравшись з думками, і глибоко вдихнула. Весь цей час вона думала про те, як він міг пояснити цю ситуацію, і її пальці дрижали від хвилювання.

Вона натиснула на дзвінок, і незабаром двері відчинилися. Макс стояв на порозі, його очі миттєво наповнилися тривогою і полегшенням одночасно. Він збирався щось сказати, але Евеліна перервала його:

— Можна зайти? — її голос звучав тихо, але рішуче.

Він кивнув і відійшов вбік, щоб впустити її. У квартирі було затишно, на столі стояла запалена свічка, а з телевізора лунала легка музика. Все це створювало атмосферу близькості, але обидва знали, що між ними висить тяжка невизначеність.

— Давай поговоримо — сказала Евеліна, відвертаючись до нього, намагаючись подолати хвилювання.

Макс взяв глибокий вдих. — Я радий, що ти прийшла. Я дуже хочу, щоб ми поговорили про те, що сталося.

— Мені боляче, що я повірила в цю фотографію— промовила вона, злегка схиливши голову. — Я була впевнена, що ти зрадив мені.

Макс підійшов ближче, його голос став ніжнішим. — Я ніколи б не зробив тобі боляче. В той вечір я був удома з Олегом і Крістіною і Пашою. Це все не правда, нас просто хочуть розлучити.

Вона підняла погляд, зустрічаючи його очі, що світилися від щирості. Вона відчула, як сльози знову намагаються пробитися, але вона стрималася. — Я не знаю, чому мені так важко довіряти. Я просто… не могла в це повірити.

Макс взяв її за руки, стискаючи їх м'яко. — Я все ще люблю тебе, і я ніколи не хотів, щоб ти почувалася так. Я хочу, щоб ти знала, що ти для мене важлива.

Ці слова змусили її серце розтанути. Вона кивнула, відчуваючи, як з серця зникає гнітючий тягар.

— Мені потрібно було поговорити з тобою — сказала вона, поки обидва залишалися в тиші, наповнені емоціями. — Я сумую за тобою.

— Я теж— зізнався він, і в його голосі звучала щирість.

Вона зробила крок ближче, і їхні погляди зустрілися на мить, перш ніж Макс обережно накрив її руки своїми, якби намагаючись передати всю свою підтримку. Вона відчула, як між ними знову виникає та сама магія, яка колись сполучала їх.

— Можемо почати спочатку?— прошепотіла вона, і в той же момент обидва почали наближатися один до одного.

Макс, розуміючи її запит, нахилився, і їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку. Спочатку обережно, але з кожною миттю він став все більш пристрасним. Вони знову і знову знаходили одне одного в обіймах, ніби намагаючись заповнити всі ті прогалини, які з'явилися між ними.

— Я не хочу більше сваритися — промовила Евеліна, коли вони відсторонилися на мить, щоб знову зустрітися поглядами. — Можливо, це була всього лише помилка.

— Помилка, яка не повинна нас розлучати— відповів Макс, обережно погладжуючи її волосся. — Давай не дозволимо цьому знищити нас.

Вони знову поцілувалися, і на цей раз поцілунок був наповнений новим розумінням та глибокими емоціями. Евеліна відчула, як до її очей набігають сльози радості, і це був момент, коли все стало на свої місця.

Так вони залишилися в обіймах, заповнюючи простір між ними коханням і теплом, намагаючись відновити те, що було втрачено, обіцяючи собі, що більше не дозволять жодним непорозумінням зруйнувати їхнє щастя.