Глава 26

Кожен з цих двох тижнів був для Евеліни важким випробуванням. Вона прокидалася вранці, відчуваючи важкість на душі, і не могла звикнути до того, що Макса не було поруч. Коли вона дивилася в дзеркало, її відображення не радувало: під очима з'явилися темні кола, а обличчя втратило колишній блиск.

Весь цей час її думки постійно поверталися до останньої зустрічі з Максом, до того моменту, коли вона побачила злощасну фотографію. Вона не могла повірити, що між ними все так різко змінилося. Кожного разу, коли телефон дзвонив, серце підскакувало — вона сподівалася побачити ім'я Макса на екрані, але щоразу це виявлялося не так.

Кожний раз коли я дивилась на зорі, я згадувала ту ніч коли у нас бо ув перший поцілунок. Все в середині перевертались від тепла і образи.

Макс, з іншого боку, також намагався поговорити з нею. Він дзвонив, писав повідомлення, але вона ігнорувала всі його спроби зв’язатися. Кожен звук телефону змушував її відчувати тягар провини та образи. Вона була сповнена сумнівів і переживала за те, що, можливо, була занадто категоричною.

Коли вона виходила на вулицю, навіть сонце не могло підняти їй настрій. Вона прогулювалася парком, вдивляючись у проходящих людей, які сміялися і розмовляли, і серце її краялося від ностальгії за моментами, які вони провели разом. Згадки про Макса з’являлися у кожному куточку: у кафе, де вони разом пили каву, у парку, де жартували один над одним.

Ось так, одного дня, вона вирішила, що не може більше терпіти цю тугу. Їй потрібно було поговорити з кимось, хто зрозуміє її почуття. Саме в цей момент з’явилася Крістіна. Евеліна зібралася з силами і вирушила до її дому, сподіваючись знайти там хоч трохи підтримки.

Коли Евеліна увійшла до кухні Крістіни, відчуття важкості на серці не покидало її. Крістіна, помітивши її сумний вигляд, одразу ж запитала:

— Евеліно, що сталося? Ти виглядаєш не дуже.

Евеліна усміхнулася, але усмішка була безжиттєвою. — Все гаразд— промовила вона, але в її голосі було чути відчай.

— Не бреши— відрізала Крістіна, зосереджуючи на ній погляд. — Це через Макса, так?

Вона кивнула, і сльози почали котитися по її щоках. — Ми посварилися. Я не можу зрозуміти, як він міг це зробити.

Крістіна присіла поруч, обійнявши подругу. — Тобі потрібно розібратися в цьому. Але спочатку розкажи, що сталося.

Евеліна розповіла про фотографію і про те, як відчувала себе обдуреною. Вона розкривала свої емоції, і в неї з’явилася надія на розуміння.

— І ти впевнена, що це правда?— запитала Крістіна, намагаючись допомогти подрузі усвідомити ситуацію.

— Я не знаю, — тихо зізналася Евеліна, — але мені боляче.

Крістіна нахилилася ближче, запитуючи: — А ти взагалі розмовляла з ним про це? Можливо, він не знав, що сталося?

Евеліна затримала подих, розуміючи, що це питання дійсно важливе. Вона знову відчула, як розуміння і підтримка Крістіни дарують їй надію. Тепер їй потрібно було зробити крок і вирішити, що робити далі.