Глава 23

 Сонце лише почало підніматися над горизонтом, ніжно розсипаючи золотисті промені крізь вікна. Легка завіса туману все ще трималася над містом, створюючи атмосферу казковості. У кімнаті Макса було тихо, лише легкий шурхіт їхніх дихань заповнював простір.

Евеліна прокинулася першою, відчуваючи тепло, що йшло від Макса, який обіймав її. Вона повернулася на бік, щоб подивитися на його обличчя. У світлі ранку його риси виглядали ще більш виразними. Вона не могла не усміхнутися, спостерігаючи за тим, як він мирно спить, його волосся трохи розкуйовджене, а губи ледь зімкнуті.

Постепенно вона провела пальцями по його руці, відчуваючи його теплоту. Макс, відчувши її дотик, прокинувся, відкривши очі й зустрівши її погляд.

–Доброго ранку— прошепотів він, його голос звучав тихо і сонно, немов він ще не зовсім повернувся до реальності.

–Доброго ранку — відповіла вона, злегка піднявшись на лікоть, щоб краще його бачити. –Ти спав, як ведмідь.

–Мабуть, ти мене вимотала— усміхнувся він, витягнувшись, як кіт, і потягнувся до неї.

Евеліна засміялася, знову повертаючись ближче до нього. Він обійняв її, притягуючи до себе, так що вона виявилася застряглою між м’якими подушками і його теплим тілом. Макс поклав голову на її волосся, вдихаючи її аромат.

–Це найкращий ранок у моєму житті — тихо сказав він, доторкнувшись до її щоки своїми губами.

–Ти просто кажеш це, щоб мене розсмішити— відповіла вона, але не могла приховати щасливу усмішку на обличчі.

–Можливо— погодився він, — але це правда. Якби я міг прокидатися поряд з тобою кожного ранку...

Вона знову усміхнулася, відчуваючи, як щось тепле піднімається в її серці. Вона потягнулася, щоб поцілувати його, і їхні губи ненав'язливо зустрілися в ніжному дотику.

Цей поцілунок був легким і зворушливим, ніби пробудження нового дня, їхні губи з'єдналися ненадовго, але він залишив за собою відчуття тепла і близькості. Макс знову обійняв її, і вона відчула, як його серце б'ється в ритмі її власного.

–Ти знаєш, мені подобається прокидатися в таких обіймах — сказала вона, заплющуючи очі і вбираючи цю мить.

–Я не проти продовжити цей ритуал— усміхнувся він, знову потягнувшись до неї, його руки обвилися навколо її талії.

Вони просто лежали так, насолоджуючись тихим ранком, обмінюючись ніжними поцілунками та легкими дотиками. Макс проводив пальцями по її спині, викликаючи мурашки. Евеліна, у свою чергу, дотикала його обличчя, наче вивчаючи кожну деталь.

–Ми можемо залишитися тут ще трохи?— тихо спитала вона, щиро бажаючи зберегти цю мить ще на деякий час.

_Звичайно,— відповів Макс, дивлячись на неї з захопленням. –Нікуди не поспішаймо. У нас є цілий день попереду.

Вони лежали в обіймах, поки радість і тепло ранку наповнювали кімнату, відчуваючи, як їхні серця б’ються в унісон. В цю мить все здавалося досконалим, і навіть світ навколо виглядав не таким важливим, як те, що відбувалося між ними.