Глава 20

Коли ми нарешті дійшли до річки, повітря стало свіжим і прохолодним, немов ніч обгорнула нас своїми м’якими обіймами. Лунаючий спокій води створював ідеальний фон для нашої прогулянки, і я відчула, як вся напруга дня відступила, залишивши місце для чогось особливого. Річка мирно текла, її поверхня блищала під місячним світлом, немов тисячі маленьких вогників танцювали в ритмі води.

Я зупинилася на краю берега, захоплена красою нічного неба. Зірки сяяли яскраво, немов мільйони маленьких діамантів, що плуталися у невідомих танцях. Я знову підняла голову, вбираючи кожну деталь цього вечора.

–Глянь, яка краса — сказала я, не в змозі стримати захоплення. Мої очі слідували за блискучими точками, які миготіли на темному полотні. –Це так магічно!

Макс зупинився поруч, його погляд також був спрямований на небо. –Це не просто зірки. Це наші мрії, що світять вдалині — відповів він, його голос звучав м’яко і тепло, ніби даруючи мені частину своїх думок.

Я посміхнулася, відчуваючи, як його слова проникають глибоко в мою душу. Це був момент, коли, здається, нічого іншого не існувало, крім нас двох і безкраїх зірок. Вітерець став холоднішим, і я зітхнула, намагаючись зігрітися. Макс, немов прочитавши мої думки, миттєво зняв свою кофту і простягнув її мені.

–Ось, візьми. Тобі стане тепліше.

–Дякую — промовила я, вдягаючи кофту. Вона мала його аромат, і я відчула, як тепло його тіла ще довго залишалося в тканині. _Але ти сам не замерзнеш?

_Я не такий чутливий до холоду— усміхнувся він, але я знала, що це не зовсім правда. Його очі блищали, коли він знову поглянув на зірки. –Але краще бути вдвох у комфорті.

Ми стояли поруч, милуючись красою нічного неба, але в той же час всередині нас зростав особливий заряд енергії. Я відчула, як напруга між нами зростає, неначе електрика, що заповнила простір навколо.

–Знаєш — почала я, намагаючись розірвати тишу, _я завжди мріяла побачити падаючу зірку.– Я перевела погляд на нього, сподіваючись, що цей момент стане чимось особливим. –Вважається, що якщо загадаєш бажання, воно обов'язково здійсниться.

Макс усміхнувся, але його погляд став серйозним. –Давай тоді разом загадаємо щось— запропонував він, його голос звучав так близько, що я могла відчути тепло його дихання.

Я повернулася до нього, зустрічаючи його погляд, і в той момент все інше зникло. –А що, якщо ми загадаємо одне й те саме?— запитала я, серце стукало так швидко, що я боялася, що він це почує.

–Можливо, це б і не було так погано — відповів він, притягуючи мене ближче. Я відчула його силу і впевненість, які навколо нього створювали особливу ауру.

Раптом, з-за горизонту, промайнув світло-зелений хвіст — падаюча зірка. Я змахнула рукою, намагаючись зафіксувати момент. –Ось! Це ж зірка! — закричала я, замираючи на мить.

–Що ти загадала?— запитав Макс, його погляд був теплим і захопленим.

–Не скажу — усміхнулася я, відчуваючи, як щастя переповнює мене. –Це секрет.

Макс нахилився ближче, і в його очах загорілася іскра. –Секрети... Вони завжди цікаві— прошепотів він, і в ту ж мить наші губи зустрілися. Поцілунок був ніжним, але в ньому було стільки емоцій, що мене захопило. Я відчула, як світ навколо зник, і залишилися лише ми двоє, сповнені цього чарівного моменту.

Коли ми відстали, я дивилася в його очі, намагаючись зрозуміти, що відчуває він. –Це було... красиво— промовила я, не відриваючи погляду.

–Так, і, можливо, це тільки початок — відповів він, усміхаючись так, що я не могла не відчути, як серце знову б’ється швидше.

Ми стояли на березі річки, милуючись зірками і обережно тримаючи один одного за руки, зрозумівши, що в цій нічній магії народжується щось особливе. Ніч обгортала нас, але ми були захищені одне від одного, розуміючи, що цей момент був лише початком нашої спільної історії.

Ми залишилися там, вдихаючи аромат свіжості і чуючи звук течії, відчуваючи, як наші серця б’ються в унісон під небом, сповненим зірок.