Глава 7

Я сиділа на дивані, розглядаючи книгу, коли її телефон раптово задзвонив. Це було повідомлення від Крістіни.

— Привіт! — з’явилося на екрані. — Я з Олегом збираюся поїхати за місто на вихідні. Думали, може, приєднаєшся? Макс також з нами.

Язлегка зітхнула. Мені хотілося б відволіктися після всього, що сталося з колишнім. Проте думка про те, що я проведу час з Максом, викликала у мене змішані почуття.

— Звучить цікаво, — написала я у відповідь. — Але не знаю, чи можу.

Через кілька хвилин Крістіна відповіла:

— Ти ж не хочеш пропустити шанс на пригоди! Залишмо всі проблеми вдома. Буде весело!

Я усміхнулася. Я знала, що не зможу відмовитися від такої пропозиції.

— Добре, я з вами! — вирішую я, відчуваючи, як радість починає поступово з'являтися в серці.

Коли я натиснула "відправити", думка про Макса знову з'явилася в моїй голові.

                                        ***
Після тривалого переїзду група нарешті доїхала до затишного місця біля озера. Яскраве сонце світило, а свіжий вітерець приносив запахи лісу. Всі почали вивантажувати речі з машини, але атмосфера була напруженою, і особливо це відчувалося між мною і Максом.

— Чому ми не можемо просто залишити все на місці? — насупилася я , спостерігаючи, як Макс кидає свої рибальські снасті в траву.

— Бо ти ж не хочеш, щоб твої речі зникли у лісі, — відповів він, з сарказмом. — А раптом їх з’їдять ведмеді?

— Дуже смішно, — зневажливо промовила я. Вона вивантажила свою сумку з машини, сподіваючись, що Макс більше не буде мене дратувати.

Після того, як все було розкладено, вони вирушили до води. Макс почав налаштовувати свою вудку, а я намагалася зробити вигляд, що мені  це зовсім не цікаво.

— Гей, ти не хочеш спробувати? — запитав Макс, закидаючи вудку.

— Ні, мені це не цікаво, — зневажливо відповіла я, сидячи на березі.

— Ти, напевно, просто боїшся, що не зможеш зловити рибу, — зауважив він з усмішкою.

Це його зауваження роздратувало мене, і я не могла стриматися.

— Я просто не хочу витрачати час на цю дурницю, — відповіла я, поклавши руки на стегна.

Макс підняв брови. — А чому б тобі не спробувати? Хіба ти не любиш викликів?

— Виклик? Справжній виклик — це спробувати не розбити вудку, — знущалася я, але всередині відчула, що йому це цікаво.

Врешті-решт, після деяких обговорень, я вирішила спробувати. Я взяла вудку, але моя перша спроба закінчилася невдачею: закинула вудку, і та заплуталася в гіллі.

— Ось, ти знову завалюєш! — сміявся Макс, підійшовши ближче.

— Невже тобі так подобається дразнити мене? — запитала я, намагаючись звільнити вудку.

— Ні, просто ти сама собі ускладнюєш життя, — сказав він, допомагаючи мені.

У момент, коли Макс потягнув мене за собою, я знову спіткнулася об камінь.

— Ой! — вигукнула я, але цього разу Макс встиг підхопити мене.

— Дивись, щоб не впала, — усміхнувся він, тримаючи мене за плечі.

— Це точно не моя доля, — знизила плечима я, але всередині відчула трепет від його близькості.

                                    ***
Після риболовлі ми зібралися навколо вогнища, готуючи вечерю з риби, яку зловили. Атмосфера ставала все більш розслабленою, але я  все ще відчувала незручність через те, як багато часу ми проводили разом.

— Ти знаєш, може, рибалка насправді не така вже й погана, — зізналася я, коли ми сміялися над невдалими спробами.

— Ага, я ж казав тобі, — сказав Макс, дивлячись на мене з цікавістю. — Тобі просто потрібно дати шанс.

Крістіна і Олег обмінялися усмішками, розуміючи, що напруга починає спадати.

— А ви взагалі багато часу проводите на природі? — запитала Крістіна, намагаючись розрядити обстановку.

— Я більше люблю комфорт міста, — зізналася я. — Але це місце мені подобається.

— Це тільки початок! — додав Олег, смажачи рибу на вогні. — Завтра ми підемо в похід!

— Похід? Це ж якраз те, чого я не хотіла, — зітхнула я.

— Не переживай, я буду поруч, — зауважив Макс, усміхаючись.

Всі розсміялися, а яусвідомила, що напруга між мною і Максом поступово зменшується